Самопроба за 15 хвилин, дитячий мультфільм на фоні та несподіваний дзвінок із новиною про затвердження – шлях Артема Пльондера до першої великої головної ролі почався майже випадково.
Уже незабаром актор постане в образі Івана Виговського у пригодницькому серіалі «Пригоди козака Виговського», прем'єра якого відбудеться на телеканалі 2+2. Про хвилювання перед прем'єрою, ролі, від яких він готовий відмовитися незалежно від гонорару, блогерів у кіно та про багато чого іншого актор розповів в інтерв’ю РБК-Україна.
Артеме, вже зовсім скоро глядачі побачать вас у головній ролі в серіалі «Пригоди козака Виговського». Що для вас особисто означає ця прем'єра і з якими емоціями ви її чекаєте?
Передусім я хотів би сказати велике дякую нашим захисникам і захисницям, які зараз захищають нас. Бо без них не було б ні цього інтерв'ю, ні «Виговського», ні прем'єри, на яку я так чекаю. Дай Боже, щоб усе якнайшвидше закінчилося нашою перемогою, щоб ці імперії впали й це кровопролиття припинилося.
А якщо говорити безпосередньо про «Пригоди козака Виговського», то я справді дуже чекаю на прем'єру. Якщо не помиляюся, приблизно рік тому ми почали знімати цей серіал. Чекаю з нетерпінням і сподіваюся, що нашому глядачеві сподобається ця історія, тому що вона дуже близька нам.
Це не просто якась історична реконструкція. Це історія про нас із вами, про мене, про вас і про людей, які зараз живуть в Україні. Тому думаю, що глядачам буде цікаво. Які в мене очікування? Тут є два варіанти: або це буде дуже класний і крутий матеріал, на що я сподіваюся, або все буде так, як буде.
Розкажіть, як проходили проби на роль Івана Виговського. Як ви до них готувалися і що, на вашу думку, допомогло вам переконати творців серіалу?
Насправді історія проб доволі цікава. Я знав, що триває кастинг до пригодницького проєкту, тому що наше кіноколо досить невелике й усі приблизно знають, які проєкти запускаються.
Але мені проби спочатку не надсилали. Я подумав: «Добре, значить, це не моя історія».
А потім, за кілька днів після того, як я дізнався про проєкт, мені написав кастинг-директор і сказав, що потрібно записати самопробу. Причому зробити це треба було дуже швидко.
Я був удома з дружиною та дитиною, ми саме збиралися в невелику подорож. Потрібно було терміново записатися, тому що потім можливості якісно зробити самопробу вже не було б.
Ми ввімкнули доньці мультфільм, хоча робимо це дуже рідко й намагаємося обмежувати телевізор та гаджети. Вона бігала, щось кричала, а я постійно просив: «Машо, тихесенько, тихесенько».
У результаті ми записали пробу буквально за 10-15 хвилин, тому що вже мали виїжджати.
Я тоді подумав: «Якщо спрацює – значить, це моє. Якщо не спрацює – значить, не моє».
Приблизно через два дні мені написали, що чекають на живих пробах. На такому кастингу ти вже знайомишся з режисером і отримуєш від нього конкретне завдання.
Коли я приїхав, побачив інших акторів, які також пробувалися на роль Івана Виговського. Вони вже були в костюмах, усе виглядало дуже серйозно.
У моєму розумінні, якщо актор уже пробується в костюмі, це приблизно третій або четвертий етап кастингу, майже фінальний, коли людину мають затверджувати.
А я прийшов собі у звичайних штанах, пам'ятаю, що був у вишиванці. Подумав: «Треба спробувати. Якщо мене покликали, значить, не просто так».
У мене було дві сцени. Я не скажу, що вийшов із кастингу в захваті від себе. Не все вдалося так, як я собі уявляв.
Але я намагався виконати завдання, яке на початку проб поставив переді мною режисер Семен Горов.
Через декілька днів мені зателефонували й сказали, що мене затвердили. Я був нереально вражений, просто в шоці.
Це моя перша головна роль у серіалі. Хоча з огляду на те, як ми знімали і яким масштабним буде цей продукт, його навіть можна назвати кіно.
Наскільки режисер Семен Горов давав вам свободу імпровізувати, пропонувати власне бачення героя та додавати щось від себе?
Це була абсолютна свобода з боку режисера. Не було жодних жорстких рамок і не було такого: «Роби лише так, як я сказав. Стань сюди, потім зроби ось так».
У нас були сцени й запропоновані обставини. Семен сказав мені: «У тебе є ці обставини. Давай живи в них. Як би ти зіграв цю сцену? Як ти бачиш цього персонажа? Покажи мені».
Я зрозумів, що все, що до цього думав і вибудовував стосовно персонажа, маю зараз продемонструвати.
Уся робота будувалася на взаємній довірі. Мені здається, у той момент Семену потрібно було побачити, наскільки я відчуваю цей матеріал так само, як і він.
Напевно, склалося так, що ми справді побачили його однаково.
Говорячи про вибір ролей, ваш колега Олексій Гнатковський якось заявив, що відмовлятиметься від проєктів, у яких українців показують меншовартісними або недолугими. А чи є ролі, від яких ви відмовилися б незалежно від гонорару?
Звичайно. Мені пропонують ролі, але іноді, коли я читаю сценарій, розумію, що конкретний персонаж або матеріал будуть нецікавими й не на часі.
У такі моменти я кажу: «Ні, мені це не потрібно». По-перше, я зараз вибудовую свій імідж і свою кар'єру. Є ролі, які можуть негативно вплинути передусім на мене.
Я беру на себе певну відповідальність, тому що на мене дивляться люди. Вони бачать те, що я проєктую, і чують те, що я говорю.
А говорю я текст, який написали сценаристи. Тому коли бачу, що цей матеріал зараз не на часі й, на мою суб'єктивну думку, не потрібний, я відмовляюся і не працюю з ним.
Водночас зараз таких поганих історій стає дедалі менше. У нас з'являється більше свідомих і талановитих сценаристів та продюсерів, які створюють щось справді цікаве, якісне й потрібне українському глядачеві.
Думаю, кожен актор, який поважає себе, час від часу відмовляється від історій, які йому не потрібні.
Ще одна тенденція сучасної кіноіндустрії – популярність у соцмережах іноді стає своєрідною перепусткою в кіно: ролі отримують блогери без професійної акторської підготовки. Чи не знецінює це, на вашу думку, професію актора?
Тут усе залежить від конкретного проєкту, ролі, партнерів і режисера.
Наприклад, я бачив Лесю Нікітюк у фільмі «Песики», і це була дуже хороша робота. Там були неймовірно сильні партнери, класні акторські роботи та режисер, який розуміє, як правильно вибудовувати драматургію в комедії.
Я дивився на неї, мені було справді цікаво. У неї вийшла дуже хороша акторська робота.
Ми всі знаємо, скільки в Україні є блогерів. Вони неймовірно багато працюють, тому що блогерство – це дуже важкий шлях. Можливо, інколи актори навіть не настільки завантажені, як вони.
Тому я з повагою ставлюся до їхньої роботи. Але коли йдеться про серйозні акторські завдання, то можуть траплятися невдачі й невдалі картини.
Коли серіал або фільм має суто розважальний характер, людина хоче ввечері відволіктися, увімкнути ноутбук і подивитися проєкт із блогерами, яких знають і люблять мільйони, - це також має право на існування.
Люди йдуть на блогерів, за якими стежать у соцмережах. Такі проєкти також можуть бути успішними.
Але актори від самого початку навчання в університеті дуже багато працюють, щоб досягти певного професійного рівня. Ми роками навчаємося, працюємо в театрі, розбираємо п'єси й відточуємо ролі.
Блогерство й акторство – це просто різні професії. Якби мені зараз сказали постійно знімати відео, монтувати їх, вигадувати контент і працювати як блогер, мені було б дуже важко.
Так само блогерові може бути складно ходити до театру, місяцями працювати над п'єсою та вибудовувати роль.
Водночас українцям сьогодні потрібне різне кіно. Потрібні й легкі розважальні історії, які допомагають відволіктися, і складні соціальні драми.
Ми живемо в постійних емоційних гойдалках. Сьогодні стається трагедія і ми оплакуємо загиблих, а завтра радіємо успіхам наших спортсменів або військових.
Тому зараз потрібні різні фільми, які відповідатимуть цим дуже різним емоційним станам.
Чи вистачає театральної зарплати на життя? Чому Артем Пльондер свого часу пішов на «Х-фактор» і чи не шкодує про цей досвід? Що для нього важливіше – музика чи акторство? Чи допомагає спільна професія будувати сім'ю з дружиною-акторкою? Як вдається зберігати для доньки відчуття щасливого дитинства під час війни? І який фільм актор вважає обов'язковим до перегляду? Відповіді на ці та інші запитання Артем Пльондер дав у повній версії інтерв'ю, яку можна прочитати ТУТ.
