Трюки на «Запорожці» та Григорій Бакланов у ямі з водою: режисер «Таксі для опера» про секрети зйомок

Це детективно-комедійна стрічка про двох абсолютно різних чоловіків – оперативника Пасіча та зухвалого таксиста Мотю, чиї життя несподівано перетинаються. На глядачів чекає яскравий акторський дует Григорія Бакланова та Дмитра Вівчарюка, кримінальні розслідування, гумор, драма, пригоди та багато людських історій.

Режисер серіалу Володимир Янощук розповів, чим його зачепив сценарій, як вдалося поєднати комедію з кримінальною історією, чому на роль Пасіча він бачив лише Дмитра Вівчарюка, як актори працювали із собакою та хто насправді виконував небезпечні трюки за кермом.

Володимире, що вас найбільше зачепило у сценарії, коли ви його прочитали? І коли зрозуміли, що з цієї історії може вийти серіал, який глядач захоче дивитися всі 16 серій?

Я зазвичай працюю з мелодрамами: стосунки між чоловіком і жінкою, почуття, життєві перепетії…  Я добре розбираюся в таких історіях. А тут був зовсім інший жанр – детектив, гумор, іронія. Для мене це стало викликом, але було дуже цікаво. У сценарії багато жанрових перетинів: є іронія, трагедія, мелодрама, драма. Але в основі історії лежить саме іронія. І мені це сподобалося.

До речі, ми закінчили зйомки 30 грудня. І я потім зрозумів, що, попри всю складність роботи, тривоги, холод, нам було легко. Ми ніби весь час були в польоті. Складно було фізично й організаційно, але внутрішньо серіал знімався легко. А це, мабуть, найголовніше.

Як вам вдалося знайти баланс між гумором і кримінальною лінією?

Попри свою бандитсько-поліцейську начинку, цей серіал про добро. Я зрозумів, що потрібно шукати хороше і в бандитах, і в поліцейських. Взагалі – у людях. Саме завдяки цьому пошуку в серіалі немає однозначних персонажів, всі вони багатоггранні, десь суперечливі, але живі та справжні. Іноді вони роблять не дуже приємні речі. Спочатку можуть здаватися просто симпатичними, харизматичними хлопцями, а потім ти бачиш інший бік їхньої натури. Цей контраст робить персонажів більш об’ємними.

Головний герой Мотя, наприклад, зовсім не простий персонаж. Він суперечливий, бунтар, і багато в чому є повною протилежністю Пасіча. Самому цікаво, які емоції викликатимуть ці персонажі у глядача.

Як Бакланов і Вівчарюк спрацювалися на майданчику?

Ці актори – моя любов. Між ними одразу виникла якась хімія, була хороша взаємодія на майданчику й поза ним. Вони дуже органічно виглядали в кадрі, підтримували один одного.  Мені здається, їм було легко працювати разом. Вони дуже різні, і саме цей контраст мені подобається.

Я вперше працював із Григорієм Баклановим. Він просто майстер імпровізації. У нього настільки живий і гнучкий розум! Під час зйомок ми подружилися, спілкуємося і зараз. Я хотів би ще з ним працювати.

І з Дмитром Вівчарюком було цікаво. У нього комедійний бекграунд, тому іноді я йому казав: «Не треба грати. Просто будь собою, проживай цю роль». Його герой Пасіч перебуває у складній життєвій ситуації: він у депресії, живе в квартирі з колишньою дружиною та її коханцем, отримує копійчану зарплату. Загалом у нього все не слава Богу. І якби Пасіч не зустрів Мотю, хто знає, що з ним могло б статися.

Правда, що саме ви наполягали, аби Пасіча зіграв Дмитро Вівчарюк?

На цю роль довго не могли затвердити актора, хоча пробували багатьох. Але я бачив Пасіча лише у виконанні Діми, просто був упевнений в цьому.

Як працювалося в кадрі із собакою? 

Собачку ми вчили всього поганого, чого вона не вміла. Наприклад, красти їжу зі столу. Цього вона раніше не робила. Єдине, чого ми не могли від неї вимагати, — щоб вона гавкала. Для цього її треба було спеціально дресирувати. А оскільки вона живе і в Європі, і тут, ми не хотіли її навчати агресивної поведінки.

Один раз навіть використали її сина – зовні вони дуже схожі, тому в кадрі цього практично непомітно. А взагалі актори дуже швидко знайшли спільну мову із собакою. Контакт виник буквально миттєво.

Які сцени були найскладнішими?

Одна з них – сцена, де герої їдуть на «Запорожці». За сценарієм Вівчарюк – досвідчений водій. Але проблема в тому, що Діма не керує авто із механічною коробкою передач. Тому йому довелося згадувати навички просто на майданчику. А потім він уже мав на швидкості їхати вузькою дорогою через ліс. Думаю, адреналіну там вистачило.

Ще одна складна сцена – коли Григорію Бакланову в листопаді, коли вже було холодно, довелося сидіти по шию у ямі з водою. Йому довелося померзнути кілька дублів. Попри це, сцену він зіграв чудово.

А проїзд між бетонними блоками актори виконували самі?

У цій сцені трюк виконував каскадер. Хоча блоки були зроблені з пінопласту, ми не стали ризикувати, адже там треба було проїхати ювелірно й ефектно. 

Однією з головних локацій серіалу є автомобіль Моті. Наскільки Григорій Бакланов хороший водій?

Я був вражений, наскільки майстерно він кермує. Гриша все робив сам: складні проїзди на швидкості, нічні погоні, досить небезпечні речі. Звичайно, все було під контролем, але ризик залишається завжди. Трохи більше швидкості, один неправильний рух чи занос, і може статися неприємність. Але Гриша настільки добре відчував машину, що здавалося, ніби він робить усе легко. Коли вони їхали містом на великій швидкості, ми не перекривали дороги, знімали у звичайних умовах. Я теж перебував у машині й контролював процес. За весь час зйомок Гриша не допустив жодної помилки з автомобілем, не залишив жодної подряпини. Одним словом — професіонал.

Чому, на вашу думку, варто подивитися «Таксі для опера»?

Попри легкий жанр і, на перший погляд, просту оболонку, цей серіал – про людей, які шукають себе в житті. Якщо ти чимось по-справжньому захоплений і закоханий у свою справу, тобі цікаво жити. Ти щасливий і тобі добре. Іноді для того, щоб щось змінити, нам просто потрібна зустріч із правильною людиною. Якщо ти шукаєш себе, обов’язково зустрінеш когось, хто допоможе тобі побачити життя по-новому. Саме так сталося з Мотею і Пасічем. Їхня зустріч кардинально змінила життя обох, наповнила новими сенсами. 

А ще цим серіалом ми хотіли трохи розвантажити глядача, відволікти його від наших непростих реалій. Хотілося зробити історію, яку можна дивитися легко, сміятися, переживати за героїв – і водночас знаходити в ній щось важливе для себе. Хочу окремо відзначити роботу оператора Олега Авілова. Він дуже добре зняв цей серіал. І я маю на увазі не просто красиву картинку – вона дуже точна, жива. Ми з Олегом дуже зійшлися в творчому баченні, опинилися на одній хвилі.