Складна вагітність – це вже стрес, що вже казати про війну…
Складна вагітність – це вже стрес, що вже казати про війну. А ще, якщо майбутні мами опиняються у незнайомому місті, то ризик народити передчасно зростає з геометричною прогресією. Тому таких жінок на Дніпропетровщині направляли до обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова. І там вже про них дбали лікарі, зокрема і Олексій Таран – лікар-анестезіолог, завідувач відділення інтенсивної терапії для новонароджених.
«Доводилось багато вислуховувати, допомагати, вирішувати нагальні потреби: від пошуку підгузників – до пошуку психолога. – зізнається Олексій – Різні були випадки: недоношені, «кесареві» діти, у тяжкому стані. Це все потрібно витримати».
Лікар згадує, як із Бахмута привезли жінку з глибоко недоношеною дитиною, яку вони виходжували майже місяць. Чи про мати – людину з інвалідністю:
«У неї проблеми з опорно-руховим апаратом. Вона спочатку тікала з Маріуполя до Бахмута, потім потрапила сюди. Допомагали їй всім відділенням. Зовсім не було із собою речей. На День вишиванки ми подарували їй першу вишивану сорочку».
Лікарям довелося налагоджувати роботу в умовах воєнного стану. У лікарні Олексія підготували сховище, тренувалися швидко спускатися за тривоги. Та коли почалися сирени, перші бомбардування, зрозуміли, що це не для них.
«Із новонародженими дітьми це вкрай важко, а у нас були «складні» дітки. Одразу починалося загострення, негативна динаміка. Це ж не п’ять хвилин у підвалі сидіти. Бувало, тривога тривала дві-три години. І всі ці переміщення з інтенсивної терапії могли призвести до жахливих наслідків і потребували негайного втручання лікарів. Вирішили нікуди їх не спускати. Убезпечити приміщення, розмістити їх подалі від вікон. Все одно медики і батьки залишаються з дітьми. Ніхто нікого не полишає», - каже лікар-анестезіолог.
Коли бомбардування були поряд лікарнею – страшно було всім, згадує Олексій Таран:
«У відділенні – 90% жінок. Відразу сльози, паніка. Тут уже я, як міг, намагався розрадити. Розмовляв, допомагав, приносив цукерки, букети, вірші читав, інколи і танці були. Все по-різному, до кожної – свій підхід. Але ж ми мали працювати. Навіть коли свої діти не поруч — поруч ці немовлята. А чужих дітей не буває».
Дякуємо українським лікарям, янголам у білих халатах!
Читайте також:
- Німецькі GEPARD вже на фронті: установки прикривають важливі об'єкти інфраструктури від атак гелікоптерів та літаків
- Українського футболіста визнали найкращим гравцем матчу 1-го туру чемпіонату Англії проти «Крістал Пелас»
- Рф проводить приховану мобілізацію у Придністров'ї: зарплата $600 і звання прапорщика без військового досвіду
