Алькатрас десятиліттями вважали місцем без виходу...
Острів посеред холодної затоки, круті скелі, сильні течії та цілодобова охорона створювали репутацію ідеальної в’язниці. Тут утримували тих, кого держава не хотіла бачити на волі за жодних обставин. Саме тому ранок 12 червня 1962 року став шоком для всієї Америки.
Троє в’язнів зникли з камер, не залишивши жодних слідів. Відтоді ця втеча вважається єдиною успішною в історії Алькатрасу — і однією з найбільших загадок ХХ століття.
Спершу Алькатрас не мав нічого спільного з легендами про злочинний світ. Острів слугував оборонним фортом, а згодом — місцем утримання полонених під час Громадянської війни в США. На початку ХХ століття тут з’явилася військова в’язниця, а в 1930-х роках Алькатрас передали Міністерству юстиції. Саме тоді він став символом абсолютного контролю.
У різні роки тут сиділи найвідоміші злочинці країни, серед них Аль Капоне та Роберт Страуд, пізніше відомий як «Людина-птах з Алькатрасу». Вважалося, що втеча звідси — марна фантазія. Але Френк Морріс думав інакше.
Морріс провів майже все життя за ґратами. Він неодноразово тікав з інших в’язниць, і саме ця репутація привела його на «Скелю» у 1960 році. Уже в перші тижні він почав уважно вивчати камеру, розклад охорони та слабкі місця будівлі. Поруч із ним перебували брати Джон і Кларенс Енгліни, а також Аллен Вест. Усі вони знали одне одного ще з попередніх ув’язнень і швидко дійшли згоди: шанс є, якщо діяти терпляче й тихо.
План визрівав місяцями. За допомогою звичайних металевих ложок, саморобного дриля та старих лез чоловіки поступово розширювали вентиляційні отвори під умивальниками. Солоний морський вітер роками руйнував бетон, і ця деталь стала ключовою. Щоб приховати шум, Морріс щодня грав на акордеоні, коли в блоці дозволяли музику.
За фальшивими ґратами з пап’є-маше з’явився хід у службовий коридор, який не охоронявся. Там в’язні облаштували приховану майстерню. З понад п’ятдесяти плащів вони пошили рятувальні жилети й зібрали надувний пліт. Гуму запаювали гарячими трубами, а з фанери вирізали весла. Навіть повітряний насос виготовили з акордеона.
Найвражаючою частиною підготовки стали муляжі голів. З мила, зубної пасти та туалетного паперу чоловіки створили реалістичні моделі облич, пофарбували їх і приклеїли справжнє волосся. Під ковдрами ці голови виглядали переконливо навіть під час нічних перевірок.
У ніч на 11 червня 1962 року план було приведено в дію. Аллен Вест не встиг вибратися зі своєї камери, тому Морріс і брати Енгліни пішли втрьох. Вони піднялися на дах, спустилися по водостічній трубі, подолали кілька огорож і дісталися берега. Там надули пліт і зникли в темряві затоки Сан-Франциско.
Через кілька днів на узбережжі знайшли уламки плоту та один із жилетів. Більше — нічого. Офіційна версія тривалий час стверджувала, що втікачі не змогли подолати холодні течії. Проте доказів цього так і не з’явилося.
Справу не закрили й десятиліттями пізніше. У 2018 році з’явився лист, автор якого називав себе Джоном Енгліном і стверджував, що втеча була успішною. ФБР не змогло підтвердити його справжність, але й не відкинуло повністю. А у 2022 році Служба маршалів США оприлюднила оновлені зображення того, як ці троє могли б виглядати у старшому віці.
Втеча з Алькатрасу назавжди змінила уявлення про «ідеальну» в’язницю. Вона показала, що навіть найміцніші системи дають збій, коли проти них виступають терпіння, розум і холодний розрахунок. Чи дісталися Морріс і брати Енгліни берега — питання без відповіді. Але сам факт їхнього зникнення перетворив Алькатрас із символу страху на символ загадки, яка й досі не дає спокою історикам і дослідникам.
Читай також:
