24 лютого 2022 року о 4:00 ранку став для українців днем, який неможливо забути — ранок, коли війна перестала бути десь там на сході, а стала всім: тишею, що зникла; сиренами, що не вщухають; ночами без сну; відчуттям невизначеності, яке в’їлося в життя к
До цього дня агресія росії тривала протягом 8 років після окупації Криму та частини Донбасу. 24 лютого 2022 року війна переступила межі окремих регіонів — вона охопила всю Україну.
Це був час, коли звичні буденні речі — світло, тепло, вода — стали недосяжними. Люди, які ще вчора ходили на роботу, навчалися чи гуляли з дітьми, раптово опинилися в будинках, де стіни тремтіли від вибухів, а звичні речі зникали одна за одною. Кожна родина отримала свою особисту історію війни: хтось втратив близьких, хтось змушений був евакуюватися, а хтось спостерігав, як руйнується його місто. Кожна історія була своєрідним відлунням тих подій, які змінили життя назавжди.
24 лютого 2022 року російські війська перейшли кордон України зі сходу, півночі та з окупованого Криму. Ще до оголошення так званої «спеціальної операції» перші ракети впали на Харків, Київ, Чернігів, Суми та інші міста. Мета — швидке захоплення та політичне підпорядкування, але спроба швидкої перемоги зазнала краху. Українські сили оборони з перших днів здивували опором значно сильнішого противника, хоча це не означало для нас швидких перемог: втрати з обох боків були значними, а фронт розтягнувся на сотні кілометрів.
З 2014 року агресія вже тривала в різних формах: окупація Криму, створення так званих «народних республік» у Донецькій і Луганській областях, прихована участь регулярних російських військ. Пропаганда інсценувала «громадянську війну», але документальні підтвердження участі російських сил з’явилися вже тоді. Повномасштабне вторгнення стало логічним продовженням цієї агресії.
Вже від перших днів війська України зіткнулися з неймовірними викликами: важка артилерія, танкові колони, авіаобстріли, систематичне руйнування інфраструктури. Українці опинилися перед вибором — залишатися чи евакуюватися, боротися чи захищати родину. Багато хто пішов до лав захисників і захисниць, інші працювали в тилу, волонтерили, рятували людей, допомагали медикам і цивільним.
Боєві дії та реалії, що тривають у 2026 році
За три роки бойових дій Україна пережила різні етапи:
- Відчайдушна оборона перших тижнів вторгнення, коли російські війська намагалися взяти під контроль Київ і решту північних областей. Попри прогнозовані падіння міст за дні, українські сили оборони стримали атакуючих і змусили ворога відступити навесні 2022 року з півночі, Чернігівщини та Сумщини.
- На сході та півдні відбувалися тривалі бої, де лінія фронту майже не змінювалася місяцями, а обстріли та атаки приносили руйнування й втрати з обох сторін. Маріуполь, який отримав статус міста-героя України, опинився в облозі та був практично знищений, а його територія потрапила під окупацію, що спричинило величезні страждання для мешканців.
- Контрнаступи та локальні успіхи, як-от повернення Херсона, значне просування на Харківщині та часткове просування на інших напрямках. Ці події показали, що Україна здатна притягувати ініціативу до себе.
- Станом на 2026 рік фронт все ще активний, бої тривають, а людські втрати відчутні щодня. Немає легкого завершення і немає магічної формули, яка б закінчила війну завтра. Але є реальність: українці продовжують жити під постійними обстрілами, боротися за кожен метр і забезпечувати тил.
Людський вимір війни
Війна відчувається не лише на фронті, а й у кожному місті, селі та домі. Люди живуть без світла та опалення взимку, коли батареї холодні, а вулиці занурені в темряву. Вода стала розкішшю. Нічні тривоги не дають заснути, а серце стискається від страху за рідних, які залишилися вдома або пішли на фронт. Розлуки стають нормою, а втрати — реальністю, з якою змушені жити сотні тисяч українських сімей. Кожен день приносить нові випробування, і попри втому, біль та розпач, люди продовжують підтримувати один одного, шукати сили жити й боротися, бо війна торкається кожного, навіть тих, хто не тримає зброї.
Особлива вдячність і шана тим, хто пішов на захист України — тим, хто залишив свої домівки, ризикуючи життям, і тим, хто кожного дня забезпечує безпеку: військовим, медичним працівникам, волонтерам, рятувальникам, людям, які працюють у критично важких умовах. Їхня сміливість, витримка і відданість — те, що дає змогу рухатися вперед.
24 лютого — це дата, яка ввійшла в життя кожного українця. Вона стала початком не лише відкритої фази війни, а й епохи випробувань, які формують новий вимір людської стійкості. Рік за роком ми продовжуємо боротися, змагаючись не лише з бронею й артилерією, а й із втомою, втратою та болем.
Читай також:
