Це почалося у серпні 1944 року…
Русифікація Львова розпочалася з осені 1939 року, коли після підписання пакту Молота-Ріббентропа нацисти і Радянський союз поділили між собою Європу на сфери впливу. Львів тоді опинився під владою СРСР. І хоча під час Другої Світової війни місто захопили нацисти, вже влітку 1944 року русифікація Львова набула особливого розвитку – тоді радянські війська відбили місто. Але що чекало на радянську владу у Львові? Чим жило це місто? Які настрої там панували? Щоб зрозуміти це – треба повернутися в його історію.
У 1772 – 1914 рр. Львів був під владою Австро-Угорської імперії і розбудовувався, як вишукане Європейське місто. З 1874 року заснована Імператором Йосипом ll Львівська академічні гімназія давала освіту українською. За часів панування австро-угорців у Львову видавалися українські книги та періодика, що були під забороною в Російській Імперії.
На початку 20 століття до Львова масово тікали українські культурні діячі з тої частини України, яка була під владою Російської Імперії. Бо тут, у Львові, можна було розвивати українське. Саме до Львову втік від царської поліції Симон Петлюра, який деякий час працював у науковому товаристві ім. Шевченка, очолював історико-філософську секцію. Варто зазначити, що Михайло Грушевський у цей час, у 1896 році, створив при цьому ж товаристві ім. Шевченка географічну комісію, що займалися вивченням історії України на основі від знайдених в архівах давніх документів. Разом з ним, до речі, працював і всім відомий Іван Франко.
Після того, як Австро-Угорщина програла Першу Світову Війну і розпалася на кілька держав, то українці намагалися домогтися незалежності – вони підняли озброєне повстання, але програли і місто на 20-ть років стало польським. Але Польща не переслідувала українців за мову і віросповідання, на відміну від Російської імперії, тож українці робили свої приватні школи, випускали газети українською і часописи.
У 1939 році Львів опинився під владою більшовиків, які правили на львівській території ще два роки. Після Європи львів‘яни вперше відчули на собі репресії і свавілля СРСР. Точної кількості вбитих і висланих до Сибіру не можуть встановити й досі… За архівними даними, влітку 1941 року тільки у чотирьох львівських тюрмах загинуло приблизно 2 752 людини. З червня 1941 року і до липня 1944 року Львів потерпав вже від нацистської окупації. До воєнних років у Львові жило понад 350 тисяч жителів, після – залишилося 150 тисяч…
Літом 1944 року радянська влада зайшла на захід України, але їх не сприймали як визволителів. Більшість мешканців казали, що замість нацистських окупантів – прийшли радянські. Багато людей просто тікали з міста, бо розуміли, що нова влада нічого хорошого їм не принесе. Вже на другий день після захоплення Львову радянськими військами, влада призначила нову міську адміністрацію. Це були патріоти-комуністи, галичанам владу – не довірили.
Першим кроком в операції «русифікація» стало велике заселення Львова росіянами. У серпні 1944 року львівські поляки мали добровільно віддати свої помешкання і поїхати жити до Польщі. Радянській владі потрібні були російські робітники й інтелігенція, яка б лояльно ставилася до них. Інколи людей переселяли цілими підприємствами. Збереглися документи, в яких йдеться скільки повинні були виділити метрів квадратних для житла – це близько 15 000, або 400 звичайних однокімнатних квартир. У перші повоєнні роки на Галичину з росії переїхало майже 26 500 тисяч осіб, наступного року ще більше – майже 39 000 тисяч, а ще через рік, у 1947-му – 22 000 осіб. Важко повірити, але, станом на 1950 рік, з 380 000 мешканців міста тільки 80 000 були місцевими! Але, незважаючи на всі зусилля, росіянам все ж не вдалося зламати дух української мови у Львові.
Ще більше цікавих і шокуючих фактів про те, як радянська влада знищувала українців, дивися у відео:
Читай також:
- Як вижити без сірників та води: секрети виживання в екстремальних умовах
- Телеканал 2+2 розпочав зйомки 16-серійної гостросюжетної драми «Відступники»
- Загадкові скарби приреченої пари міста Помпеї: археологи знайшли нових жертв Везувію
Матеріал підготувала – Карчхадзе Ніна