Тривалий час ми сприймали Юпітер як стабільний еталон космічної могутності з чітко визначеними межами.
Проте свіжі дані від NASA вказують на те, що навіть у питаннях планетних масштабів можливі похибки. Остання аналітика місії «Юнона» (Juno) довела: найбільша планета нашої системи насправді трохи компактніша та суттєво «приплюснутіша», ніж запевняли дані півстолітньої давності. Про це було опубліковано в в журналі Nature Astronomy.
Останні вимірювання базуються на 13 прольотах апарата поблизу планети. Враховуючи потужні зональні вітри, які буквально розганяють атмосферу, науковці отримали оновлені цифри:
- Екваторіальний радіус: став меншим приблизно на 8 кілометрів.
- Полярні області: виявилися на 24 кілометри пологими (пласкішими), ніж вважалося раніше.
Це не просто косметичні правки в атласі космосу. Точна геометрія Юпітера — це фундамент, на якому тримається калібрування моделей для вивчення екзопланет у далеких зоряних системах. Якщо ми помиляємося в параметрах нашого найближчого сусіда-гіганта, це автоматично викривляє аналіз планет за межами Сонячної системи.
Як це вдалося виміряти?
Хмари Юпітера непрозорі, тому звичайне фото не дає точності до кілометра. Допоміг метод радіопокриття. Коли «Юнона» надсилає сигнал до Землі через верхні шари юпітеріанської атмосфери (іоносферу), гази викривляють ці хвилі. Вимірюючи зміну частоти сигналу, фахівці NASA прораховують щільність, тиск і температуру на різних глибинах.
«Радіопокриття дозволяє нам буквально бачити крізь щільну атмосферну завісу, щоб зрозуміти внутрішню структуру планети», — зазначають експерти місії у звіті NASA.
Чому ми помилялися раніше?
Попередні цифри базувалися на вимірах місій «Піонер» та «Вояджер», зроблених ще у 1970-х роках. Тоді науковці мали дані лише з шести експериментів. Сучасні технології та тривале перебування «Юнони» на орбіті дозволили суттєво підвищити роздільну здатність наших «космічних лінійок».
Читай також:
