Хто вони насправді...
Про серійних злочинців ми знаємо здебільшого з фільмів і новинних сюжетів. Моторошні образи холодних геніїв, що лишають поліцію безсилими, створюють відчуття, ніби такі люди — десь далеко, у США, а не поруч із нами. Та правда значно складніша. Серійні злочини — не вигадка Голлівуду й не сюжет з підручника криміналістики. Вони трапляються і на теренах України, хоч набагато рідше, ніж одиничні насильницькі злочини.
Ще з 1970-х правоохоронці почали фіксувати термін «серійність» — коли дві й більше подібні події поєднані спільним почерком злочинця: схожим способом дії, вибором місця, мотивом чи типом жертви. Але за цими сухими визначеннями стоїть психологія — глибока, тривожна і часом зовсім неочікувана.
- Міф 1. Серійний злочинець — самітник, відлюдько й дивак
Більшість таких людей насправді добре інтегровані у суспільство. Вони можуть бути одруженими, мати дітей, роботу і навіть добру репутацію. Їхня сила — у здатності зливатися з натовпом. Саме тому часто сусіди чи колеги потім говорять: «Ми ніколи б не подумали».
Психологи пояснюють це тим, що такі люди вчаться маскуватися. Вони адаптуються до соціальних норм і водночас мають подвійне життя, де задовольняють власні імпульси.
- Міф 2. Усі серійні злочинці — хворі на голову або генії
Медіа люблять крайнощі: або «божевільний маніяк», або «злий геній». Реальність не така ефектна. Переважна більшість серійних злочинців не є психічно хворими в юридичному сенсі. Вони осудні, розуміють, що роблять, і ретельно планують свої дії.
Їхній інтелект також різниться — від нижчого за середній до високого. Розум не гарантує моральності, а вміння контролювати поведінку робить таких людей лише небезпечнішими.
- Міф 3. Вони завжди діють через сексуальні мотиви
Такі випадки трапляються, але це не єдиний поштовх. Часто причинами є гнів, бажання помсти, фінансова вигода або навіть відчуття влади. В Україні фіксували випадки серійних нападів на літніх людей із метою заволодіння їхнім житлом — злочини, замасковані під «природну смерть».
Мотиви можуть бути раціональні, але реалізація — холодна й жорстока. Саме це робить таких злочинців особливо складними для прогнозування.
- Міф 4. Серійні злочинці завжди мандрують між містами
Більшість діють у межах своєї «зони комфорту» — району, де почуваються безпечно. Це може бути місце проживання, роботи чи звичний маршрут. Саме знання території дає їм відчуття контролю. Тож коли поліція бачить серію злочинів у певному районі — це сигнал: злочинець, найімовірніше, поруч.
- Міф 5. Вони не здатні зупинитися
Деякі злочинці дійсно припиняють діяти — через страх бути впійманими, зміну життєвих обставин чи навіть втрату інтересу. Це не «розкаяння», а радше переключення уваги. Психологи називають це «заміщенням» — коли потреба у контролі чи домінуванні знаходить інший вихід.
- Міф 6. Серійні злочинці легко розпізнаються
Їхня зовнішність, поведінка чи статус нічого не означають. Саме тому такі злочини розкриваються складно: часто між першим і останнім епізодом проходять роки. У більшості випадків розслідування починається лише тоді, коли поліція помічає збіг — однакові деталі місця, часу або типу жертви.
Сучасні українські криміналісти дедалі частіше використовують психологічне профілювання, щоб визначити, хто стоїть за серією. Це метод, який поєднує психологію, поведінковий аналіз і криміналістику — напрям, що активно розвивається і в нашій країні.
Серійні злочинці рідкісні, але саме тому небезпечні: суспільство не очікує їхньої появи. Розуміння реальних мотивів і поведінки допомагає не лише поліції, а й кожному з нас — навчитися звертати увагу на дивні збіги, на зміни в поведінці знайомих, на деталі, які можуть врятувати життя.
Найстрашніше у серійних злочинцях не те, що вони «монстри». А те, що вони надто схожі на нас.
Читай також:
- Випадковий ремонт труби відкрив таємницю, яку приховували 90 років: що знайшли під Києво-Могилянкою?
- Фінансовий стрибок чи кар'єрний провал? Астропрогноз на 13–19 жовтня із застереження для кожного знаку
- Ексклюзивно у «Загубленому світі»: як Ніл розкрив душу Єгипта відомому українському мандрівнику?
