Нещодавно епіцентром наукового прориву стали пустельні каньйони південно-західного Техасу. Тривалий час вважалося, що знамениті фрески вздовж річки Пекос — це відносно недавня спадщина.
Проте свіже дослідження, результати якого опублікувало видання arkeonews із посиланням на Science Advances, доводить: ці картини набагато старіші та складніші, ніж ми могли уявити.
Команда вчених під керівництвом доктора Керолін Е. Бойд із Техаського державного університету застосувала сучасні методи датування, щоб зазирнути вглиб віків. З’ясувалося, що перші мазки фарби з’явилися на скелях від 5760 до 5385 років тому. Це означає, що художня традиція корінних народів безперервно існувала понад чотири тисячоліття.
Головна складність роботи з наскельним живописом полягає в тому, що камінь і мінеральні пігменти (охра чи вугілля) неможливо датувати радіовуглецевим методом — у них просто немає потрібних органічних сполук. Але стародавні майстри мали свій «секретний інгредієнт». Щоб фарба трималася віками, вони змішували пігменти з тваринними жирами або рослинними смолами.
Саме ці мікроскопічні залишки органіки стали ключем до розгадки. Вчені видобували зразки розміром зі шпилькову головку, щоб не пошкодити шедеври. Завдяки байєсівському моделюванню — хитрому статистичному методу, що об’єднує десятки різних дат у єдину точну модель — дослідники встановили: живопис у стилі Пекос процвітав до періоду 1370–1035 років тому.
Найбільше вражає не лише вік, а й стабільність символів – правила малювання не змінювалися протягом 4000 років . Незважаючи на зміни клімату чи побуту, художники покоління за поколінням зображували одні й ті самі антропоморфні постаті та абстрактні знаки.
Це була не просто творчість, а справжня візуальна мова. У безписемних культурах такі малюнки слугували «жорстким диском» для зберігання міфів, релігійних догм та знань про всесвіт. Вчені виявили щонайменше вісім масштабних панно, які ідентичні за своєю структурою та логікою, що підтверджує існування єдиного культурного коду.
Сьогодні ці каньйони біля Ріо-Гранде залишаються священними місцями для багатьох корінних громад. Для них це не просто «об’єкти дослідження», а голоси предків. Тому археологи працювали пліч-о-пліч із представниками індіанських народів, щоб кожна дія була етичною та шанобливою.
Читай також:
