Їх відправили на вірну смерть, а наразі не можуть навіть вшанувати по-людськи, більше того, не можуть надати родичам усіх тих, хто був у жахливому бою під Степанівкою, жодної інформації щодо їхніх синів та чоловіків.
Дев'ять чоловік зниклі безвісти, кількість загиблих – невідома. Саме таким є наразі один з наслідків страшної трагедії, що сталась під Степанівкою у серпні 2014 року. Десятки родин до сих пір не знають, де поховані їхні близькі, більше того – не знають взагалі, чи живі вони, чи ні. Допомагати або вносити ясність у справу держава не поспішає.
"Пропав восьмого числа в селі Маринівка, попав під обстріл, був поранений – останнє, що бачив командир, – розповідає Марина Коростинська, дружина загиблого бійця Олександра Коростинського. – Якщо сто відсотків підтверджувати, що хлопці загинули, то нехай рідним про це скажуть, хоч би було куди піти пом'янути, якось по-людськи".
Марина Коростинська разом з ріднею шукали чоловіка с того трагічного серпня 2014 більше року. Весь цей час у пошуках їм допомагали слідчий та програма Люстратор, зокрема, журналіст Ірина Куріло.
Вдалося навіть детально відтворити послідовність подій, а згодом провести розслідування на місцях. У Степанівці загиблого бійця впізнати не змогли – свідків тих подій наразі майже не лишилось. Зрушення почалися у Маріуполі та у Амвросіївці, саме туди доставили чоловіка з місця загибелі. А потім сліди обірвались.
Сім експертиз, дев'ять місяців – саме стільки довелося чекати, допоки вдалося нарешті знайти Олександра. Виявилось, що причиною таких довгих пошуків стала халатність військового керівництва, яке переплутало документи під час передачі бійця медикам.
"Мені здається, якщо хоч один із командування хоча б на день побував у нашій шкурі, то я думаю, що вони би відповідали трохи по-іншому, і по-іншому до цього відносились би. Хоча б один хтось був відповідальний і наказаний за все, що там відбувалось у Степанівці, мені здається, вони б думали, – обурюється дружина Олександра Коростинського. – Таке відчуття, що ми не про людей говорим, у яких є рідня, життя якесь, а не знаю про кого… вони говорять про них як про "штуки", про "одиниці".
Лише 12 листопада 2015 року, через рік і три місяці після загибелі, Олександра Коростинського нарешті було поховано.
"В житі ніхто до таких ситуацій не готовий, навіть у даний час не віриться, що таке може бути", - коментує ситуацію Віталій Трофимчук, товариш загиблого.
Олександра та його жертву заради Батьківщини не забули – на річницю загибелі у рідному селі бійцю встановили пам'ятний знак.
Скільки ще сімей продовжує шукати своїх чоловіків та синів, чому винних досі не покарано, а військове керівництво бездіє? Дивіться подробиці у програмі Люстратор 7.62 на 2+2.
