Актор зіграв головну роль у воєнній спортивній драмі «Команда» на 2+2
Сергій Журавльов зіграв футбольного тренера Віталія, який разом зі своїми вихованцями протистоїть окупантам у перші місяці повномасштабної війни. Актор зізнається: ця історія для нього особлива й близька, адже сам мав бойовий досвід і знає, що таке вибір, стійкість і реальна ціна свободи. В ексклюзивному інтерв’ю Сергій Журавльов відверто розповів про емоційні зйомки, військову службу та втрату брата.
Прем’єра стрічки відбулася 11 листопада на телеканалі 2+2. Усі серії можна переглянути також в YouTube 2+2.
Сергію, чим ваша особиста історія переплітається з історією вашого героя?
Прочитавши сценарій, я одразу помітив схожість з персонажем: спільні принципи, риси характеру, вчинки й життєві події. Мій старший брат з 2014-го року служив в АТО. Виконуючи бойове завдання він згинув. В мого героя також гине брат, але за сюжетом – молодший. У фіналі Віталій вирішує не займатися партизанщиною, а вступити до лав ЗСУ. Такий шлях обрав і я свого часу. Тому я знав, про що я граю. Навіть правильніше сказати, що мені майже не доводилося грати, я реально проживав усі емоції з власного досвіду.
Чи був у вас досвід спілкування з людьми, які були в окупації?
Під час служби спілкувався з тими, хто пережив окупацію в Київській області. Коли російські війська відступили від Києва, ми з хлопцями їздили на зачистки, на розмінування. Люди ділилися своїми історіями, і кожна з них сповнена драматизму, болю, особистої трагедії. Жінка з села Березівка, що по Житомирській трасі, розповідала, як спочатку зайшли спецпризначенці російської армії, вони наполегливо радили місцевим забиратися з села, бо за ними зайдуть такі «чорти», що самі їх бояться. Ця жінка з чоловіком та сином переховувались в підвалі. А коли зайшли кадирівці, то в селі почався справжній терор для місцевих: знущалися, ледь не вбили її чоловіка й сина. Жінка на колінах благала відпустити їх. Будинок родини був майже повністю зруйнований, а жінка автоматично щось там постійно прибирала, наводила лад у дворі. На це було боляче дивитись.
Ваш герой – футбольний тренер, чи близький вам цей вид спорту?
Трохи грав у футбол ще в шкільні роки, а професійно займався баскетболом. Тому перед зйомками трохи побоювався, що не зможу продемонструвати якісь футбольні трюки. Під час служби отримав травму коліна, розрив меніска, переніс операцію. Тому не був упевнений, що моя фізична форма дозволить це зробити. Але сценарій прописали так, що мій герой проявляє себе не на футбольному полі.
Правда, що під час зйомок не минулося без травм?
В одній зі сцен мене поставили на ворота, і юний футболіст випадково влучив м’ячем просто в обличчя. Я не очікував такого сильного удару. В той момент думав, що зараз полиється кров, потім буде синяк на все обличчя, як далі зніматися. Але все минулося, навіть сліду не лишилося. Було боляче, але оператор продовжив знімати, а я — грати. Так і вийшла одна з найправдивіших сцен.
Що для вас було найскладнішим під час зйомок?
Це взагалі одна з найскладніших моїх драматичних робіт. Було багато моментів, які чіпляли за живе: втрати, зради, викрадення дітей, переживання за родину й маленьку доньку… Це все, з чим українці під час війни стикаються майже щодня. Фізично складними для мене були хіба що сцени допитів, після яких я повертався після зміни з реальними синцями. Але це такі дрібниці, порівняно з тим, що люди переживають на реальних допитах, на передовій.
Чому, на вашу думку, варто подивитися серіал «Команда»?
Тому що це серіал про ціну свободи, яка вимірюється не тільки фронтом, а й вибором щодня залишатися людьми, підтримувати одне одного, боротися й вірити в перемогу. Про те, що немає «малих» вчинків. Про те, що команда — це не лише спорт. Це Україна. Цей серіал важливо подивитися, щоб не розчинятись у звиканні до війни, не втрачати відчуття реальності і не забувати, завдяки кому і чому ми живемо сьогодні. Це історія про силу характеру, про відповідальність і про надію, яка навіть у найтемніші моменти здатна тримати країну.
Читай також:
