Росіян було так багато, що вони лізли з усіх щілин і били з усіх калібрів…
«Я не міг повзти, бо від болю у мене віднімало руки» – так у пам'яті Богдана залишилися спогади про захист рідного міста Ізюм. Військовий з жахом згадує бої, які там точилися. Каже, що у ті дні зрозумів, як виглядає справжнє пекло. Росіян було так багато, що вони лізли з усіх щілин та били з усіх наявних калібрів.
«Чесно скажу, було страшно. Літали літаки, падали бомби, під'їжджала ворожа артилерія, яка вже бомбила села навколо Ізюма. Була така кількість дронів, що вони стежили за всіма, хто пересувався містом», - згадує Богдан, який із перших днів вторгнення став на захист рідного міста.
Коли командування Богдана загинуло, вояки, що залишилися живими, вирішили змінити позицію і в цей момент по ним здійснили артобстріл.
«Після цього я на деякий час втратив слух і отримав поранення в ногу. Я під час обстрілу втратив свою аптечку і став перетягувати ногу ременем із автомата, щоб зупинити кровотечу», - розповів Богдан.
Вцілілі військові намагалися підбігти до поранених, але по них одразу ж був обстріл. Тому солдатам нічого не залишалося, як просто сидіти і чекати на закінчення вогню. Крики поранених військових довкола заглушали розриви снарядів. Здавалося – вижити в цьому Пеклі шансів вже немає.
«Я знепритомнів. Отямився вже потім, коли військові 82 бригади мене перетягли в укриття. Там мені перетягли ногу. Нога просто висіла на шкірі, але до останнього я думав, що її якось можна буде врятувати», - каже український захисник.
На жаль, дива не сталося і кінцівку Богданові довелося ампутувати. Однак це анітрохи не зламало його дух і вже зараз, після реабілітації та протезування, боєць повернувся у стрій та став на захист України.
Читайте також:
