Чому сім'ї загиблих захисників України живуть на межі бідності без жодної допомоги та змушені оббивати пороги чиновників, які заплющують очі на їхні проблеми – у програмі Дембель на 2+2.
"Живеш як можеш. Я не знаю, як так можна жити", – каже Дмитро, син загиблого бійця Миколи Піруса.
Його батько ризикував своїм життям та здоров'ям на фронті, загинув від хвороби, набутої у період проходження військової служби, а натомість Дмитро з матір'ю змушені мешкати у нелюдських умовах маленької кімнати у гуртожитку і не можуть отримати передбачену у такій ситуації грошову допомогу від держави.
Побратими батька допомогли Дмитру зібрати необхідні документи, але результат був шокуючим.
"Через місяць приходить відповідь: Міноборони відмовляє, – у розпачі ділиться Дмитро. – Коли ти йдеш туди, ти їм потрібен, вони беруть усіх, кого можна, незважаючи на здоров'я, яке в тебе є. А потім ти виходиш – і нікому не потрібен".
Свою відмову Міністерство оборони обґрунтовує тим, що на момент смерті боєць був демобілізованим. Тобто усе, що він зробив для країни за роки служби просто нівелюється, так само як і той факт, що родина захисника після його загибелі залишилась буквально без опори.
"Один із основних документів, на підставі якого виникає право на допомогу – витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень і тому подібне, – коментує ситуацію юрист Наталія Фещик. – Можливо, не тягне держбюджет на виплату. Водночас, це не ті ситуації, де можна зловживати правами, і особи потребують хоча б цих мінімальних компенсацій. Життя не заміниш".
Чому держслужбовці так цинічно відвертаються від сімей загиблих військовослужбовців? Дивіться соціальний проект Дембель на 2+2. Нові випуски щонеділі о 15:00.
