Заслужений артист України зіграв одного із суддів кулінарного шоу…
2 січня на каналі 2+2 о 20:50 відбудеться прем'єра комедійного детективу «Бісова пательня». Сюжет розгортається навколо загадкового вбивства під час фіналу кулінарного шоу. Капітан Орест Осадчий до кінця року має знайти злочинця, щоб отримати бажане звання майора та влаштувати незабутнє новорічне свято для доньки. Під підозрою — кожен, хто, був на майданчику. І в кожного є власна таємниця.
Заслужений артист України Сергій Кияшко зіграв одного із суддів кулінарного шоу – неординарного та одіозного Дениса. Він також опиняється в списку підозрюваних у зухвалому вбивстві та має свої скелети в шафі.
Напередодні прем'єри актор розповів про знімання в «Бісовій пательні», новорічні традиції та те, як його мама та донька опинилися в російській окупації.
«Прочитавши сценарій, я одразу полюбив цього персонажа. Це такий гіперболізований герой, збірний образ зірки: він трохи пихатий, жадібний до грошей і слави, дуже переймається через те, що в шоу на другій ролі, не голова журі, - розповідає Сергій Кияшко. - Це людина-голка, яка при нагоді вколе співрозмовника. При всьому, він має характер, він досить багатогранний. І ці грані відкриються у фіналі та здивують глядача».
Вашому герою трохи діставалося на майданчику?
Саме за його гострий язик. В одній зі сцен Дениса обсипали борошном. Але під час зйомок замість неї використовували тальк, тому що борошно на обличчі перетворюється на тісто. Ми з акторами ще кидалися цукерками, кукурудзяними паличками… Це була дуже смішна сцена, яку знімали дуже довго.
Загалом, на майданчику була святкова атмосфера, прибрана ялинка, герої в костюмах ельфів, Санта Клаусів, красива студія… Це додавало настрою. Це те, за що я люблю свою професію. Коли я ще працював у Херсонському театрі, мій товариш – режисер з Угорщини казав: «Що таке працювати? Лопатою, молотком. А актор не працює, він грає». От для мене знімання в «Бісовій пательні» було саме грою, професійною, в якій народилася цікава новорічна детективна історія.
Як ви плануєте зустрічати Новий рік?
Буду зустрічати в колі рідних людей. Для мене це – сімейне свято. До повномасштабного вторгнення щороку їздив до себе на малу батьківщину, на Херсонщину, в містечко Каланчак, яке знаходиться на кордоні з Кримом. Я їздив до мами, сестра там жила, і ми разом зустрічали Новий рік. Навіть коли підлітком був, обов’язково спочатку зустрічав вдома з батьками, ще тато тоді був живий, а потім вже йшов десь гуляти з друзями.
Які традиції були у вашій сім’ї?
Думаю, вони не дуже відрізнялися від інших. Завжди ставили ялинку, готували улюблені смаколики. На новий рік мама запікала качку з яблуками. Хочу цього року спробувати зробити це сам.
Ще у нас на Півдні після 12 ночі прийнято було засівати – вітати з Новим роком. Переодягалися в українські костюми, у дівчат були яскраві хустки, у хлопців – жупани. Так ходили по сусідах, родичах, співали й вітали одне одного.
Коли востаннє були в рідному місті?
У 2022 році відвідував маму на Новий рік, разом зустрічали. Якраз у мене була пауза в роботі, закінчив вистави в театрі, зйомки в телепроєкті, тому мав понад два вільних тижні. Тож провів вдома новорічно-різдвяні канікули, обіймав маму. І з того часу ми не бачились. А далі – війна, окупація.
Мама досі залишається там?
Так, ми підтримуємо зв'язок, спілкуємось телефоном постійно, коли є можливість. Сестра виїхала, а мама не може залишити дім. Якось після чергових умовлянь вона сказала: «Діти, а куди ж ви будете повертатися?». Вона хоче зберегти дім. Бо там, як тільки господарі виїжджають, будинки одразу стають «муніципальною власністю» росіян. Крім того, мама не може залишити домашніх тварин. Там її серце й душа.
Я дорослий чоловік, але мені дуже складно говорити про це… Моє найщиріше бажання – щоб ми всі зібралися в нашій батьківській хаті, щоб всі обіймалися й були щасливими.
На початку повномасштабного вторгнення ваша донька теж опинилася в окупації в Херсоні?
Вона тоді навчалася в Києві, але через карантин в університеті вирішила поїхати до мами в Херсон. Це було десь 15 лютого. Так вони опинилися в окупації. Їм вдалося виїхати лише в липні. Це було дійсно страшно, я тоді не знаходив собі місця. Ми шукали рішення, як вивезти їх, адже це було дуже небезпечно. Але ми ризикнули. Дорога була важкою, три доби. Коли донька сказала, що вони виїхали, у відносній безпеці, відлягло від серця.
Про те, яке бажання загадає в новорічну ніч і яким уявляє життя після перемоги, Сергій Кияшко розповів в ексклюзивному інтерв'ю Главред
Читай також:
