Псування дороги каралося смертю: як власна інфраструктура знищила стародавню цивілізацію

Загублений світ

90 днів на рік кожен індіанець працював на будівництві доріг…

Велика кількість сучасних магістралей в Західній Європі побудована на основі давньоримських шляхів. Схожа історія й у південноамериканських доріг. Довжелезні шляхи через Анди вздовж континенту прокладали індіанці з племені інків. Якщо перекласти відрізок так званої «королівської дороги» з Південної Америки на мапу Старого світу, то дорога може з’єднати Атлантику та Сибір.

Ширина інкських доріг залежала від типу місцевості: у горах шляхи могли бути зовсім вузькими, в той час як на рівнині розширялися від 7 до 20 метрів. 90 днів на рік кожен індіанець мав відпрацювати трудову повинність на будівництві доріг і мостів. Псування каралося смертю, адже дороги тоді вважалися священними.

Проте така повинність стала роковою для стародавньої цивілізації. Саме цими дорогами іспанські конкістадори дійшли до міст інків і загарбали країну індіанців. Навіщо будівельникам доріг видавали листя коки та пиво? Хто вважав дороги інків кращими за європейські? Більше про стародавні споруди інків – дивись у сюжеті «Загубленого світу»:

Loading...

Дивись також:

Не пропусти програму «Загублений світ» в ефірі телеканалу 2+2 з понеділка по четвер, о 16:50!

Коли пандемія поставила культурне життя на паузу, більшість театрів просто архівували записи старих вистав. Але для тих, хто звик до експериментів, зачинені двері залів стали поштовхом до створення абсолютно нового формату. 
10052026
Ми звикли до класичного знімка 1968 року, де наша планета велично сходить над місячним горизонтом. 
Радянське керівництво майже три доби тримало країну в інформаційному вакуумі. Офіційні повідомлення мовчали, а міста й села обростали чутками. 
09052026
Уявіть звичайний робочий день на будівництві в китайському Чунціні: екскаватори, шум, бетон. І раптом з-під землі з’являється щось, що більше нагадує опору мосту, ніж живу істоту. 
Класичне уявлення про театр зазвичай обмежується оксамитовими кріслами, важкою завісою та тишею в залі. Проте сьогодні це мистецтво дедалі частіше виходить за межі архітектурних стандартів. 
Коли масштабна катастрофа розгортається під боком, перша реакція тоталітарної системи — закрити всі засувки інформації. Два дні після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС радянське керівництво вдавало, що нічого не відбулося.