Для наших пращурів світ поза межами освітленого вогнища становив смертельну небезпеку. Там вільно полювали печерні леви, шаблезубі тигри та зграї хижих вовків. Відсутність візуального контролю над територією змушувала мозок перебувати у стані постійної готовності до нападу.
«Ми можемо боятися, наприклад, павуків і змій, хоча ніколи не мали контакту з ними. Це спрацьовує наша генетична пам'ять. Тому, щойно настає тотальна темрява, в нас прокидається цей первісний звірячий страх, що є абсолютно еволюційним. З'являється пришвидшене серцебиття, підвищується пульс, можуть навіть бути панічні атаки», - пояснила сомнологиня Дар'я Пилипенко.
З часом раціональний інстинкт виживання трансформувався у багатий культурний фольклор. Шорохи та тіні людська уява перетворювала на монстрів. Європейські народи створили міфи про кровопивць-вампірів, які бояться світла. Слов'янські легенди розповідають про упирів та мавок, що заманюють мандрівників у нічні хащі. Японська культура сповнена історій про духів йокай, які змінюють форму після заходу сонця. Сучасній людині не загрожує напад дикого звіра у власній спальні, проте генетичний запобіжник продовжує працювати.
Які невідомі істоти можуть роками ховатися у глибоких карстових печерах Африки? Чому місцеві плазуни повністю змінили колір своєї шкіри? Більше про це дивіться у новому випуску проєкту «Загублений світ».
Loading...
Не пропусти! Щонеділі нові випуски інформаційно-пізнавального проєкту «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру об 11:50 на телеканалі 2+2!
Читай також: