Місто-привид, в якому ніколи не жили люди: навіщо побудували Мачу-Пікчу

Загублений світ

Історія зведення міста досі залишається загадкою для вчених…

Стародавні міста-привиди завжди приманювали тисячі туристів. Нещодавно ми розповідали про руїни городища під Миколаєвом, які відкрили для першого в Україні туру доповненої реальності.

Проте, безперечно, найвідоміше у світі давнє місто-привид – Мачу-Пікчу. Поселення інків знайшли в Андах лише на початку XX сторіччя завдяки літаку, що випадково пролітав повз. Місто складається з кількох кам’яних терас і будівель з булижнику, що стоять на них. Давні побудови настільки ідеально підігнані, що вчених вже десятиліттями турбує одне питання: хто їх збудував?

Деякі дослідники висувають припущення, що в Мачу-Пікчу ніколи не жили люди. Але для кого тоді будувати величезне місто на такій висоті? Чому за стільки років у ньому ніхто так і не оселився? Хто та навіщо звів легендарне місто-привид – дивись у сюжеті «Загубленого світу» просто зараз:

Loading...

Дивись також:

Не пропусти програму «Загублений світ» в ефірі телеканалу 2+2 з понеділка по четвер, о 16:50!

Кінематограф та масова культура століттями нав'язували нам образ османського гарему як місця виключно для чуттєвих розваг та втіх правителя. Однак реальність султанського палацу Топкапи у Стамбулі мала зовсім інше значення.
В Османській імперії процес прийому їжі правителем нагадував суворий ритуал. Султани їли наодинці, у повній тиші, а рецепти улюблених страв охоронялися як найважливіші державні таємниці.
Життя в султанському гаремі часто уявляють як золоту клітку для безправних полонянок. Проте насправді це було не так. 
Поки звичайні мешканці Туреччини у 15-16 століттях харчувалися хлібом, водою та сочевицею, за мурами палацу Топкапи розгорталося справжнє кулінарне дійство. 
За масивними дерев’яними брамами стамбульського палацу Топкапи століттями вирувало життя, приховане від сторонніх очей. 
02092026
Уявіть римський бенкет: навколо столу лежать гості, спираючись на лівий лікоть, слуги подають страви, а вечеря триває годинами...