«Вважаю цю роль не випадковою», - актор Олексій Череватенко про роботу у воєнній драмі «Тримайся, братику»

Тримайся, братику

Олексій Череватенко – відомий український актор театру і кіно. Він зіграв одну з головних ролей у воєнній драмі «Тримайся, братику», прем'єра якої відбудеться вже сьогодні, 1 жовтня, о 18:30 на телеканалі «2+2».

Його акторська кар’єра триває вже понад 18 років, з-поміж багатьох персонажів, які втілював, він виділяє для себе драматичних героїв та складних антагоністів. У воєнній драмі «Тримайся, братику» Череватенко зіграв не типову для себе роль – військового хірурга Ореста. Залишивши роботу кардіолога в тилу, він під час повномасштабного вторгнення рятує життя на передовій.

Олексію, що вас зацікавило в ролі Ореста?

Я завжди звертаю увагу на людяність своїх героїв. Навіть у негативних персонажах шукаю щось світле, намагаюсь зрозуміти, чому герой утратив ці якості: через біль, втрату чи зраду. Орест для мене – це уособлення гідності й мудрості, професіоналізму, відданості своїй справі та патріотизму. Попри складні обставини, роботу у стабілізаційному пункті, де він щодня зустрічається з небезпекою, загрозою життю, він самовіддано рятує інших, підтримує, стає прикладом для студентів-медиків і головне – залишається людяним.

Вважаю цю роль не випадковою. Так склалося, що перед запрошенням на кастинг я брав участь у відновленні кардіологічного відділення лікарні. А через місяць отримав роль Ореста. Це був знак.

Як занурювалися в медичну тематику?

Я був в операційній, спілкувався з хірургами, дивився відео, досліджував інструменти, процеси. Конкретного прототипу не мав – образ створював у своїй уяві на основі власного досвіду, а також подивився інтерв’ю кардіохірурга Бориса Тодурова. Особисто його не знаю, але історія про те, як він під обстрілами, коли все навколо вибухало й горіло, віз серце для трансплантації, мене вразила. Мрію, що колись ми знімемо про нього класний художній фільм.

Яка сцена для вас була найскладнішою?

У цьому проєкті особливих «екстримів» не було: ми працювали у відтвореній військовій хірургії. Але для мене кожне слово і сцена – це проживання. Я звик працювати чесно. Мені пощастило, що майже всі складні медичні терміни довелося озвучувати не Оресту, а студентам-медикам.

Завдяки акторству, ви перевтілюєтеся в представників різних професій, а ким мріяли стати в дитинстві?

З дитинства любив співати. У бабусі на городі під Києвом сидів із гітарою й співав для неї. Вже потім, під час навчання в театральному інституті, мені сказали, що не маю слуху, ведмідь наступив на вухо, і я цю справу закинув. Але мрія в серці все одно залишалася. Зараз думаю, а чому б і не реалізувати її? Нещодавно зустрівся з оперним співаком Володимиром Гришком, розговорилися, і він каже: «Якщо хочеш, навчу тебе краще співати». Тому ще все може бути.

Яке кіно, на вашу думку, потрібно знімати під час війни?

По-перше, якісне. Важливо підсвічувати героїв цієї війни, підіймати моральний дух, мотивувати, давати надію, виховувати повагу. Мені здається, саме такою є стрічка «Тримайся, братику». А ще нам дуже не вистачає хорошого гумору в кіно, такого справжнього, щирого й доброго. Чесно кажучи, мені вже набридло грати бандитів, негативних персонажів, дуже хочеться зіграти в комедії, наприклад – вихователя в дитячому садочку. Гумор – це теж сила, яка допомагає вижити.

Чому Олексій Череватенко обрав акторство, як війна вплинула на роботу, яку іншу професію опановує паралельно з акторством і чому раніше приховував особисте життя – читай в повному інтерв’ю актора для видання afisha.bigmir.net

Читай також:

Коли пандемія поставила культурне життя на паузу, більшість театрів просто архівували записи старих вистав. Але для тих, хто звик до експериментів, зачинені двері залів стали поштовхом до створення абсолютно нового формату. 
10052026
Ми звикли до класичного знімка 1968 року, де наша планета велично сходить над місячним горизонтом. 
Радянське керівництво майже три доби тримало країну в інформаційному вакуумі. Офіційні повідомлення мовчали, а міста й села обростали чутками. 
09052026
Уявіть звичайний робочий день на будівництві в китайському Чунціні: екскаватори, шум, бетон. І раптом з-під землі з’являється щось, що більше нагадує опору мосту, ніж живу істоту. 
Класичне уявлення про театр зазвичай обмежується оксамитовими кріслами, важкою завісою та тишею в залі. Проте сьогодні це мистецтво дедалі частіше виходить за межі архітектурних стандартів. 
Коли масштабна катастрофа розгортається під боком, перша реакція тоталітарної системи — закрити всі засувки інформації. Два дні після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС радянське керівництво вдавало, що нічого не відбулося.