Його акторська кар’єра триває вже понад 18 років, з-поміж багатьох персонажів, які втілював, він виділяє для себе драматичних героїв та складних антагоністів. У воєнній драмі «Тримайся, братику» Череватенко зіграв не типову для себе роль – військового хірурга Ореста. Залишивши роботу кардіолога в тилу, він під час повномасштабного вторгнення рятує життя на передовій.
Олексію, що вас зацікавило в ролі Ореста?
Я завжди звертаю увагу на людяність своїх героїв. Навіть у негативних персонажах шукаю щось світле, намагаюсь зрозуміти, чому герой утратив ці якості: через біль, втрату чи зраду. Орест для мене – це уособлення гідності й мудрості, професіоналізму, відданості своїй справі та патріотизму. Попри складні обставини, роботу у стабілізаційному пункті, де він щодня зустрічається з небезпекою, загрозою життю, він самовіддано рятує інших, підтримує, стає прикладом для студентів-медиків і головне – залишається людяним.
Вважаю цю роль не випадковою. Так склалося, що перед запрошенням на кастинг я брав участь у відновленні кардіологічного відділення лікарні. А через місяць отримав роль Ореста. Це був знак.
Як занурювалися в медичну тематику?
Я був в операційній, спілкувався з хірургами, дивився відео, досліджував інструменти, процеси. Конкретного прототипу не мав – образ створював у своїй уяві на основі власного досвіду, а також подивився інтерв’ю кардіохірурга Бориса Тодурова. Особисто його не знаю, але історія про те, як він під обстрілами, коли все навколо вибухало й горіло, віз серце для трансплантації, мене вразила. Мрію, що колись ми знімемо про нього класний художній фільм.
Яка сцена для вас була найскладнішою?
У цьому проєкті особливих «екстримів» не було: ми працювали у відтвореній військовій хірургії. Але для мене кожне слово і сцена – це проживання. Я звик працювати чесно. Мені пощастило, що майже всі складні медичні терміни довелося озвучувати не Оресту, а студентам-медикам.
Завдяки акторству, ви перевтілюєтеся в представників різних професій, а ким мріяли стати в дитинстві?
З дитинства любив співати. У бабусі на городі під Києвом сидів із гітарою й співав для неї. Вже потім, під час навчання в театральному інституті, мені сказали, що не маю слуху, ведмідь наступив на вухо, і я цю справу закинув. Але мрія в серці все одно залишалася. Зараз думаю, а чому б і не реалізувати її? Нещодавно зустрівся з оперним співаком Володимиром Гришком, розговорилися, і він каже: «Якщо хочеш, навчу тебе краще співати». Тому ще все може бути.
Яке кіно, на вашу думку, потрібно знімати під час війни?
По-перше, якісне. Важливо підсвічувати героїв цієї війни, підіймати моральний дух, мотивувати, давати надію, виховувати повагу. Мені здається, саме такою є стрічка «Тримайся, братику». А ще нам дуже не вистачає хорошого гумору в кіно, такого справжнього, щирого й доброго. Чесно кажучи, мені вже набридло грати бандитів, негативних персонажів, дуже хочеться зіграти в комедії, наприклад – вихователя в дитячому садочку. Гумор – це теж сила, яка допомагає вижити.
Чому Олексій Череватенко обрав акторство, як війна вплинула на роботу, яку іншу професію опановує паралельно з акторством і чому раніше приховував особисте життя – читай в повному інтерв’ю актора для видання afisha.bigmir.net.
Читай також:
- «В дитинстві я стала свідком страшної сцени»: Олександра Сорока використовувала власний досвід у стрічці «Тримайся, братику»
- «Антихолінестеразний» та «актор в землі»: Ярослав Дерпак про кумедні й складні моменти під час знімань «Тримайся, братику»
- «Хоч ми з Катею різні, та в сценах втрат наші емоції перетиналися»: акторка Ірина Кудашова про роль у серіалі «Тримайся, братику»