Вони були без розпізнавальних знаків, прапорів тощо. Просто «нічиї» озброєні люди. Сьогодні ми знаємо їх як «зелених чоловічків», але тоді, у високих кабінетах Києва, вони стали причиною паралізуючого страху.
Багато років точаться суперечки: чи могла Україна дати відсіч? Дослідник історії Акім Галімов розпитав про це людину, яка знає про ті події не з чуток — доктора історичних наук Павла Гай-Нижника.
На початку лютого ситуація ще не була катастрофічною. Це не була повномасштабна армія, що сунула фронтом. Це були невеликі загони. І, що найважливіше, вони не мали шевронів. Павло Гай-Нижник переконаний: це була ідеальна нагода для силової відповіді.
«Якби тих перших «немаркованих» бойовиків просто розстріляли, росія не змогла б офіційно заявити про напад на своїх військових. Це дозволило б уникнути ескалації, якої так панічно боявся Київ. Але цей момент став першою кардинальною помилкою», — пояснює історик.
Політики боялися, що будь-який постріл спровокує повномасштабне вторгнення рф. Проте історія показала інше – слабкість не зупинила війну, вона лише відтермінувала її, зробивши ворога зухвалішим.
Замість рішучих наказів країна отримала хаос у верхівці влади. Олександр Турчинов, який тоді виконував обов’язки президента, скликав Раду національної безпеки і оборони (РНБО). Проте умови, в яких ухвалювалися доленосні рішення, вражають своєю безпорадністю.
Засідання проходило в кабінеті, який прослуховувався ледь не крізь стіни. Пізніше Турчинов виправдовувався: часу на пошук захищеного приміщення просто не було. Але безпека була не єдиною проблемою. На секретній нараді були присутні люди, які взагалі не мали на це права.
Про кого мова і подробиці про те, що обговорювалося на цьому засіданні, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: