У Польщі їх офіційно кваліфікують як геноцид польського населення, тоді як частина українських істориків вважає таке визначення дискусійним і наголошує на ширшому контексті українсько-польського протистояння. Про це у своєму проєкті говорить дослідник історії Акім Галімов.
Важливо розрізняти історичну оцінку та юридичне визначення геноциду. Міжнародне право не встановлює, що геноцид обов'язково має здійснювати держава. Визначальним є наявність спеціального наміру знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу. Саме питання про такий намір та організацію насильства є предметом дискусії істориків.
Українсько-польське протистояння на Волині почалося не раптово в 1943 році. Його передумови формувалися ще до Другої світової війни. Після радянської, а згодом нацистської окупації регіон перетворився на арену боротьби різних підпільних сил. Українське та польське підпілля мали власні політичні й територіальні цілі, а протистояння поступово переросло в масштабне насильство проти цивільних.
У 1943 році підрозділи українського підпілля здійснювали масові напади на польські поселення. Серед жертв були жінки, діти та люди похилого віку. Водночас польські підпільні формування також проводили каральні акції проти українського населення. Українські села атакувалися, цивільні ставали жертвами вбивств та інших злочинів.
Це не означає, що всі злочини були однаковими за масштабом чи характером. Однак для розуміння трагедії важливо враховувати взаємне насильство та його ширший історичний контекст.
Історик Володимир В'ятрович в інтерв’ю Акіму Галімову розповів, що кваліфікація подій як геноциду є проблематичною, зокрема через відсутність в українського підпілля державного апарату та повного контролю над територією.
«Я не знаю жодного випадку в світовій історії, де геноцид організовувала не держава. Геноцид передбачає можливість використання таких системних злочинних інструментів, які може забезпечити тільки держава», - зазначив історик.
Водночас це позиція конкретного дослідника, а не вимога міжнародного права. Відсутність державного апарату сама по собі не виключає можливості кваліфікації злочинів як геноциду. Ключовим залишається питання спеціального наміру знищити відповідну групу.
Історики продовжують сперечатися щодо масштабів злочинів, їхньої організації, ролі ОУН і УПА та польського підпілля, а також юридичної кваліфікації подій. Беззаперечним залишається одне: вбивства цивільних були злочином незалежно від того, хто їх скоював.
Коли насправді почалося українсько-польське протистояння, чому 1943 рік став переломним і яку роль у трагедії відіграли обидва підпілля? Про це – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: