Це історія про те, як цивільні люди за лічені дні перетворилися на воїнів. Джерелом цієї розповіді стало відверте інтерв’ю колишнього бійця батальйону «Айдар», а нині відомого науковця та очільника Антарктичного центру Євгена Дикого досліднику історії Акіму Галімову. Його спогади допомагають зрозуміти: добробати не з’явилися нізвідки. Вони стали прямим і логічним продовженням самооборони Майдану.
Психологічна межа була перейдена ще в центрі Києва. Для багатьох активістів справжня війна почалася не в Криму чи на Донбасі, а під Будинком офіцерів, коли довелося виносити тіла загиблих побратимів. Тієї кривавої лютневої ночі, коли коктейлями «Молотова» палили ворожу бронетехніку прямо на Хрещатику, прийшло усвідомлення — мирні протести залишилися в минулому.
«Після втечі диктатора настав короткий момент абсолютної ейфорії. Здавалося, що перемога вже в кишені, і можна нарешті повернутися до звичайних справ, родин та спокійних вихідних. Ця ілюзія мирного життя була надзвичайно солодкою, але, на жаль, вона тривала занадто мало», - зазначив Євген Дикий.
У той самий день, коли серце країни святкувало повалення старого режиму, росія вже почала операцію із захоплення Криму.
Стан війни просто змінив локацію, але не припинився. Самооборона, яка щойно вистояла проти кийків та куль на Майдані, просто змінила локацію і формат, ставши основою для перших добровольчих батальйонів. Люди, які навчилися тримати стрій під водометами, тепер мали вчитися тримати оборону проти регулярної армії сусідньої держави.
Це був період, коли історія писалася не в кабінетах, а на вулицях і в перших тренувальних таборах. Добровольчий рух став тією живою стіною, яка дала державі час оговтатися і почати будувати ту армію, яку ми знаємо сьогодні.
Більше про те, з чого почалась війна з росією, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:
Читай також: