Технологія-привид, що викликала занепокоєння у США та Британії: «невидимий» радар, який сколихнув світ

Справжня історія

Мова йде про «Кольчугу» - автоматизовану станцію радіотехнічної розвідки

Вона працює як пасивний радар, завдяки чому є невидимою для засобів радіоелектронної розвідки. Історія цього озброєння бере свій початок ще з радянських часів. Однак, у 1993 році українські інженери на Донецькому виробничому об'єднанні «Топас» здійснили справжній прорив, модернізувавши станцію до рівня, що перевершив світові аналоги. 

«Українська модифікація «Кольчуги» мала набагато більшу дальність, ніж радянська, і була на рівні найкращих світових зразків подібної техніки, і навіть випереджала їх», - зазначає дослідник історії Акім Галімов. 

Однак у 2002 році «Кольчуга» опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу. США звинуватили Україну у продажі цієї радіолокаційна станція Іраку. Її унікальність полягала у відсутності активного випромінювання, що робило її невидимою для будь-яких засобів радіоелектронної розвідки. Саме ця «невидимість» викликала занепокоєння у США та Великої Британії.

«Американців та британців дуже напружувало, що ці станції здатні відстежувати їхні літаки над Іраком, при цьому самі залишаючись непомітними», - пояснює Галімов.

Варто зазначити, що ніхто ніколи не підраховував загальну кількість випущених «Кольчуг» до 2002 року. І хоча вони на момент обвинувачень вважались українською новітньою розробкою, перші подібні станції вироблялися ще в часи СРСР і були на озброєні в росії, Казахстані, Білорусі та групі радянських військ у східній Німеччині. 

«Єдиним доказом того, що Україна продала свої «Кольчуги» Іраку, були плівки Мельниченка, достовірність змісту на яких не доведена й досі», - наголошує Галімов.

Що це за «плівки Меньиченка», та як вони вплинули на Україну, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:

Читай також:

У сучасному світі, де глобальні новини змінюються щохвилини, ми часто чуємо про Раду Безпеки ООН та її впливових членів.
24052025
Ми щодня дивимося на них, вони пливуть над нами, змінюючи обриси та кольори. 
На відміну від багатьох інших установ, які намагалися б приховати такий ляп, музей вирішив діяти відкрито. 
На жаль, фальшивки – це не лише про картини відомих художників чи розкішні прикраси.