Мова йде про Артемія Терещенко – засновника видатної української династії, який розпочинав свою діяльність у Глухові під зовсім іншим іменем. На місцевому ринку його тривалий час знали виключно як «Карбованця», і багато хто щиро вважав це його справжнім прізвищем. Чому ж виникла така плутанина навколо чоловіка, який згодом став одним із найбагатших людей імперії?
Все почалося з подорожі. На початку 19 століття Європу охопила справжня цукрова лихоманка. З’ясувалося, що дорогий тростинний цукор із далеких тропіків можна замінити дешевшим буряковим. У французькому містечку Бове Артемій Терещенко особисто побачив цей процес і швидко розібрався у технологічних тонкощах цукроваріння. Тоді ж з'явилося розуміння: технологію необхідно везти додому. Повернувшись до України, чоловік одружується і разом із родиною переїхав з маленького села Лікоть до Глухова.
План підкорення міста у Артемія вже існував, але от стартового капіталу не було і тому довелося починати з нуля. Терещенко влаштувався комірником у ринкову крамницю місцевого купця. Робочий день чоловіка починався о 4 годині ранку, він рахував кожну копійку і демонстрував феноменальну заощадливість. Саме за цю рису характеру ринок і нагородив його стійким прізвиськом «Карбованець». Нове ім'я настільки прижилося, що повністю витіснило справжнє прізвище серед тогочасних комерсантів.
Незабаром молодик відкрив власний дрібний бізнес і почав торгувати зерном для худоби прямо з воза. А щоби масштабувати процеси, Артемій разом зі старшим сином Ніколою першими у Глухові запровадили торгівлю під реалізацію. Вони брали товар у фермерів без жодної передоплати, продавали його і лише потім розраховувалися з постачальниками. Для тогочасних селян така схема була абсолютно новою і дуже ризикованою, адже на кону стояв їхній єдиний заробіток. Головним чинником успіху в цій схемі стала репутація.
«Кажуть, що основною їхньою цінністю було слово Терещенка. Якщо він надавав своє слово, воно вартувало золото. Кожен продавець знав, що має справу з людиною надійною, – зазначила історикиня та учена секретарка Національного музею «Київська картинна галерея» Юлія Бєбєдєва. – Люди віддавали йому товар під реалізацію у той час, хоча могли все втратити. Це був, можливо, єдиний їхній товар, але репутація грала роль. Він був людиною слова, і це принесло велику користь для встановлення їхнього капіталу. Далі з продажу з воза вони відкрили свою крамницю, а потім почали торгувати лісом».
Більше цікавого про родину, яка зіграла велику роль в історії України, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: