Коли Австро-Угорська імперія пішла в небуття, місто стало ареною жорстокої драми, де кожен камінь брущатки міг стати барикадою. 1 листопада українці приголомшили всіх, піднявши синьо-жовтий стяг над Ратушею. Але справжній перелом стався не в кабінетах, а на засніжених схилах, де самовпевненість зіткнулася з холоднокровним розрахунком.
Перші дні протистояння нагадували гойдалки. Поляки, оговтавшись від шоку, почали діяти агресивно: вже 4 листопада вони контролювали стратегічно важливий залізничний вокзал. Здавалося, ініціатива повністю в їхніх руках. Проте 9 листопада польське командування зробило крок, який військові історики досі розбирають як приклад стратегічного самогубства, – вони вирішили штурмувати центр міста через відкритий простір.
«Якби ми зараз були у Львові і глянули з цього схилу, яким спускається єзуїтський сад до будівель колишнього галицького сейму, а нині університету імені Івана Франка, то ми б побачили, що українські січові стрільці, які тоді розміщувалися в будівлі нинішнього університету, мали чудове поле для обстрілу», - пояснив польський історик та автор дослідження «Два повстання. Битва за Львів 1918» Дам’ян Марковський.
Він описав цей момент як справжню бійню і якби ми стояли на тих схилах сьогодні, то одразу б зрозуміли фатальність ситуації. Стрільці мали ідеальний огляд. Поляки, що спускалися садом до будівель сейму, перетворилися на живі мішені на долоні.
«Саме через цей сад пройшов польський наступ, який завершився катастрофою. Загинуло близько 90 солдатів — це була найбільша одночасна втрата польської сторони в боях за місто. Саме тоді ініціатива вислизнула з їхніх рук і перейшла до українців», — констатує Марковський.
Українці відчули, що місто можна втримати, а польська сторона вперше усвідомила ціну своєї самовпевненості. Бої тривали ще місяці, але той листопадовий ранок у саду назавжди змінив динаміку війни.
Чому досвідчені польські офіцери віддали наказ йти в лобову атаку на добре укріплену висоту, проігнорувавши елементарну логіку ландшафту? Про це дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: