Проте аналіз контексту її створення вказує на те, що цей текст був не лише хронікою, а й масштабним ідеологічним проєктом. У XII столітті, коли Русь почала розпадатися на автономні князівства, постало гостре питання єдності.
За часів правління Володимира Мономаха, онука Ярослава Мудрого, виникла потреба у створенні цілісної біографії правлячої династії. Як зазначив у своєму проєкті дослідник історії Акім Галімов, це було стратегічне рішення правителя, який прагнув відновити централізовану державу.
«Ми, звісно, не можемо напевно знати, про що думав новий правитель, але, схоже, він розумів: щоб стати сильним європейським монархом, замало розвивати армію. Потрібно писати історію правлячої династії та загалом усіх руських земель», — пояснив Акім Галімов.
У той час за написання історії відповідали не наукові установи, а монастирі і ченці-літописці опинилися в ситуації, коли їм потрібно було дати відповіді на фундаментальні питання: звідки взялася Русь і як на цих землях з’явилися Рюриковичі. Це завдання виявилося надскладним, адже навіть тисячу років тому остаточної відповіді на ці питання не існувало. Автор літопису діяв як справжній дослідник, проте і він неминуче стикався з інформаційним вакуумом.
«Очевидно, автор «Повісті врем'яних літ» збирав джерела, звіряв факти і читав документи, тому частину дат і подій він знав напевно. Але там, де інформація обривалася чи її взагалі не було, доводилося фантазувати», — пояснює Галімов.
Саме ці моменти, де документальні свідчення замінювалися художньою реконструкцією, частково перетворили літопис на літературний твір. Літописець не просто фіксував минуле, він «добудовував» його, використовуючи логіку та народні перекази, щоб створити безперервну історію успіху держави. Таким чином, «Повість врем’яних літ» стала унікальним сплавом реальних фактів та необхідної для того часу вигадки.
Найяскравіший приклад – легенда про покликання варягів. Більше цікавого про неї – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: