Зібрані факти у проєкті дослідника історії Акіма Галімова показали, що поки партійне керівництво витрачало час на спроби приховати масштаб катастрофи, люди залишалися в епіцентрі радіоактивного викиду без жодного захисту.
Катастрофа сталася вночі 26 квітня, але 1 200 автобусів прибули до міста лише наступного дня. Весь цей час мешканці «міста атомників» жили звичним життям. Субота була сонячною, діти гралися на вулиці, а дорослі відпочивали в парках, не підозрюючи, що повітря вже отруєне.
Тільки в ніч на 27 квітня стало зрозуміло: місто охоплює тривога. Як зазначив Акім Галімов, правоохоронці фіксували, що люди масово перестали спати. Вони бачили заграву над станцією та дивну активність техніки.
«З 2 години 30 хвилин почали з'являтися невеличкі групи людей, які рухалися до залізничної станції Янів. Намагалися виїжджати самостійно. Евакуації ще не було, вона розпочалась лише наступного дня», — розповіла про розсекречені звіти правоохоронців заступник генерального директора Національного музею Чорнобиль Яніна Швачко.
Замість негайного вивезення населення, особливо дітей, ресурси витрачали на режимність. Радянські спецслужби працювали в посиленому режимі: стежили за настроями, перехоплювали розмови та намагалися не допустити витоку інформації про аварію. У цей момент реактор продовжував викидати в атмосферу тони радіонуклідів.
«Совєти всіма силами намагалися приховати катастрофу і витрачали дорогоцінні ресурси на те, щоб слідкувати, підслуховувати і робити вигляд, що нічого не відбулося. Людей почали вивозити лише 27 квітня, коли мешканці Прип'яті вже самі все зрозуміли», — наголосив Акім Галімов.
Навіть коли евакуація нарешті почалася, вона була організована з кричущими помилками. Серед тих, хто залишав місто 27 квітня, була журналістка Любов Ковалевська — жінка, яка ще до аварії публічно попереджала про технічні проблеми на ЧАЕС. Її спогади про ті події позбавлені будь-якого героїзму, натомість у них багато болю та усвідомлення масштабу злочину.
Ковалевська згадувала, що їхню групу вивезли до села Максимовичі. Це лише 15 кілометрів від реактора.
«Нас евакуювали 27 квітня о 16 годині. Це злочин, інакше не назвеш. Ми отримали дозу у Прип'яті, потім ковтали радіоактивний пил у Максимовичах. Із зони нас не випускали», — ділилася журналістка.
Поїздка «на три дні», про яку оголошували з гучномовців, виявилася пасткою. Людям не дозволяли їхати далі, тримаючи їх фактично під замком у зоні радіоактивного забруднення. Любов Ковалевська змогла вивезти родину лише завдяки особистим домовленостям. 9 травня вона вмовила голову місцевого колгоспу допомогти їй і фактично втекла з мамою та дітьми подалі від Чорнобиля.
Ці історії вкотре доводять: у 1986 році для системи «збереження обличчя» та секретність були значно важливішими за тисячі людських життів.
Більше про Чорнобильську катастрофу і розсекречені документи тих часів дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: