Його сміливий вчинок не лише привернув увагу до арештів української інтелігенції, але й став символом нескореного духу в умовах, коли здавалося, що «відлига» закінчилася назавжди.
Щоб зрозуміти вагу вчинку Стуса, варто зазирнути в його оточення. З 1963 року, будучи аспірантом Інституту літератури імені Шевченка, Стус занурився в коло української національної інтелігенції. Його «хрещеним батьком» у цьому середовищі став поет, літературознавець і критик Іван Світличний — людина-легенда.
«Тоді, в 60-ті, після короткої «хрущовської відлиги», справжні патріоти-українці відчували зростання тиску. Потрібна була неабияка сміливість, щоб не мовчати», - коротко окреслив той період дослідник історії Акім Галімов.
Саме Світличний, відомий своєю гостинністю та гігантською бібліотекою (понад 10 000 томів, які пізніше сестра передала Харківському університету імені Каразіна), збирав у своїй однокімнатній квартирі молодих поетів, художників та науковців. Це було не просто місце для читання віршів: тут читали унікальні, заборонені радянською владою видання (як-от журнал «Табор», заснований ще Симоном Петлюрою), слухали та робили аудіозаписи власних віршів на магнітофоні «Весна».
«Молодь могла б просто танцювати потайки під буржуйські платівки, – зауважував Галімов, – Але вони були силою, в якій радянська влада бачила загрозу».
За кілька років до появи Стуса це коло інтелігенції створило Клуб творчої молоді «Сучасник». Вони не просто читали вірші; вони влаштовували публічні, резонансні заходи. Клуб організовував навіть ювілейні вечори пам’яті творців модерного українського театру – Леся Курбаса та Миколи Куліша. Тих самих, яких радянська влада розстріляла у 30-х! Раніше про них навіть не можна було згадувати. Вечір Курбаса тривав понад вісім годин, і люди говорили про все, про що довго боялися. І спроба влади переманити публіку на концерт московської оперної діви Ірини Архипової провалилася! Зала, де говорили про Курбаса, була переповнена.
Але це не все. «Сучасник» став першим, хто публічно заговорив про Биківню – місце масових розстрілів жертв «великого терору» на околиці Києва. Радянська влада, яка намагалася приховати правду, заявивши, що в Биківні поховані жертви фашистських окупантів, швидко відреагувала: у 1963 році Клуб творчої молоді розігнали. Однак, протестний рух вже було не зупинити.
Восени 1964 року до влади прийшов Леонід Брежнєв, і «хрущовська відлига» закінчилася. Наприкінці літа 1965 року почалися політичні репресії: за ґратами опинилися понад 20 інакодумців. Того ж року в київському кінотеатрі «Україна» була запланована гучна подія: прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Зал був переповнений: близько 800 глядачів, включно з партійними діячами, культурними керівниками та, звісно, творчою інтелігенцією – серед них і Василь Стус.
О 20:00 перед початком сеансу відбулася творча зустріч. Після промови режисера Параджанова на сцену з букетом вийшов літературознавець Іван Дзюба. І тут трапилося несподіване: Дзюба підійшов до мікрофона і проголосив: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді».
У залі почалася метушня, хтось увімкнув сирену, щоб заглушити Дзюбу. Директор кінотеатру намагався стягнути його зі сцени. І саме в цей критичний момент у залі піднявся Василь Стус. Його слова прогриміли на весь кінотеатр: «Хто проти арештів, встаньте!»
Очевидці згадували, що з 800 присутніх піднялися лише близько півсотні. Але, як відзначав Акім Галімов «значення цієї події важко переоцінити»:
«Це була перша в СРСР публічна акція проти політиків влади. Цей вчинок – символ того, що український дух не зламати».
Сам Стус пізніше пояснював свій вчинок: «Я не міг стерпіти, я не міг мовчати. Ці підозрілі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 року надто близька, щоб не можна було реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянське, я не міг стриматись. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином».
Відплата за сміливий виклик режиму не змусила на себе чекати. Василя Стуса дуже швидко відрахували з аспірантури і виселили з гуртожитку. Його першу збірку «Круговерть» зняли з видавничого плану, а рукопис повернули авторові.
Більше про життя і боротьбу поета – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також:
- Чи був Аскольд першим християнським князем Києва? Дослідник розкрив правду про легенду, яку вигадали в москві
- Історичний фейк: як радянська влада «створила» дату Хрещення Русі і чому Україна її змінила?
- «Кастингу віри» не було – це лише легенда: дослідники про релігійний вибір Володимира перед хрещенням Русі