Радянська машина репресій працювала без збоїв, постійно шукаючи нові жертви для своїх катівень. Найстрашніше в цій історії те, що під приціл каральної системи потрапили не лише загартовані в боях підпільники, а й зовсім юні хлопці та дівчата.
Масштаби репресій проти молоді вражають своєю холодністю та системністю. У лютому 1941 року в Борщові, що на Тернопільщині, силовики заарештували 18 старшокласників. Їхня провина? Лише підозра у зв'язках з ОУН. На початку червня, коли в школах мали б лунати останні дзвоники, у Теребовлі за грати кинули ще 15 учнів.
Дослідник історії Акім Галімов у своєму проєкті розкрив моторошні деталі того часу:
«У відповідь на спротив советська каральна система лише посилювала репресії. Затримували вже навіть не студентів, а школярів. Всіх, кого підозрювали у зв'язках з ОУН».
Такі каральні акції стали нормою для кожного райцентру Західної України. Машина терору не зупинялася ні на мить, аж до 22 червня 1941 року. Коли німецькі війська почали наступ, чекісти опинилися у пастці власного страху та жорстокості.
Замість того, щоб евакуювати затриманих або відпустити дітей додому, система обрала найкривавіший шлях.
«Це одна з найчорніших сторінок в історії Львова і всього заходу України», - зазначив Акім Галімов.
У камерах тюрем Західної України тоді перебували тисячі людей. Більшість із них так і не побачили сонця після перших тижнів війни. Їх не судили, а просто знищували у підвалах, аби не залишати «свідків» або «ворожого елемента» наступаючому ворогу. Це була не війна з армією, а розправа з власним населенням.
Як це відбувалося, розповіли свідки тих подій. Про що вони казали, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: