Мова про видатного вченого, який народився і виріс в Україні, чиї повітряні машини сьогодні возять президентів США, а ім’я прикрашає столичний політех та аеропорт – Ігоря Сікорського. Чому ж геній з Ярославового Валу, чиї предки поколіннями служили священниками на Київщині, так дистанціювався від України?
Коріння авіаконструктора не залишає сумнівів у його походженні. Він народився 6 червня 1889 року в самому серці Києва. Його дід і прадід — українські священники. Здавалося б, ідентичність мала бути визначена автоматично, але реальність виявилася значно складнішою за анкетні дані.
У 1933 році, вже будучи зіркою в США, Сікорський написав історику Василю Галичу, що вважає себе росіянином:
«Мій рід, що походить із села на Київщині, де мій дід і прадід були священниками, має справжнє українське коріння. Одначе ми вважаємо себе росіянами через те, що це була частина росії і український народ був інтегрованою частиною росії, так само як Техас чи Луїзіана є інтегрованою частиною Сполучених Штатів».
Для сучасної людини такі слова звучать дико – це факт. Однак, щоб зрозуміти логіку Сікорського, треба зазирнути за двері його будинку у Києві. Дослідник історії Акім Галімов у своєму проєкті розкрив деталі, які зазвичай залишаються поза підручниками.
«Ігор зростав у родині, яка фанатично підтримувала монархію. Мати була медиком, але розчинилася у вихованні п’ятьох дітей. А от батько, професор-психіатр Іван Сікорський, був постаттю неоднозначною. Він був монархістом, шовіністом і запеклим критиком ідеї української державності», — зазначає Акім Галімов.
Виходить класична драма: батько-авторитет, який формував світогляд сина, буквально вбивав у нього імперські наративи. Професор Сікорський приділяв дітям колосальну кількість часу. Він вкладав у них знання, але разом з ними — і свої упередження. Для малого Ігоря світ ділився на «величну імперію» та «провінційні вигадки». Україна в цій системі координат просто не мала права на самостійність.
Це історія про те, як середовище та родинне виховання можуть стати сильнішими за генетику. І більше про це – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: