Проте за цим бездоганним інтелектуальним фасадом ховається складна юридична драма та особисті переживання людини, яку тогочасне суспільство нерідко сприймало виключно крізь призму її руйнівних винаходів.
У біографічній літературі вважається, що на рішення винахідника суттєво вплинула смерть старшого брата Альфреда, Людвіга Нобеля у 1888 році. Одна з французьких газет переплутала братів і надрукувала некролог під розгромним заголовком: «Продавець смерті помер». Автор матеріалу безжально таврував винахідника динаміту, зазначивши, що доктор Альфред Нобель здобув багатство на пошуку нових способів калічити та вбивати людей. Альфред, який на той момент жив у Парижі, прочитав цей текст, і такий інцидент, ймовірно, справив на нього сильне враження та змусив замислитися над тим, яку саме пам'ять він залишить по собі.
27 листопада 1895 року в Шведсько-норвезькому клубі в Парижі Нобель підписав свій фінальний заповіт, який став повною несподіванкою для його оточення. Згідно з документами, які сьогодні зберігаються в архівах Nobel Prize, винахідник розпорядився конвертувати у ліквідні активи майже весь свій колосальний статок — близько 31 мільйона шведських крон. Цей капітал мав стати основою фонду, а прибутки від інвестицій — щорічно розподілятися у вигляді премій між людьми, які принесли найбільшу користь людству у галузях фізики, хімії, медицини, літератури та зміцнення миру.
Коли після смерті Альфреда у 1896 році заповіт розкрили, навколо його виконання виникли серйозні труднощі. Численні племінники та близькі родичі дізналися, що отримали лише невелику частину спадщини, оскільки левова частка майна переходила майбутньому фонду. Ситуацію ускладнювало й те, що Нобель не залишив чітких юридичних механізмів управління цими грошима, призначивши виконавцями своєї волі двох молодих інженерів і довірених помічників — Рагнара Сольмана та Рудольфа Лільєквіста.
Родичі розпочали тривалі юридичні суперечки, намагаючись оскаржити заповіт. Паралельно виникли проблеми на державному рівні: шведський король Оскар II спочатку поставився до ідеї премії вкрай скептично, вважаючи такий крок непатріотичним, адже нагороду могли отримувати іноземці.
Увесь процес організації тримався на затятості виконавців заповіту, особливо Рагнара Сольмана. Він буквально рятував гроші Нобеля: збирав кошти з іноземних банків, перевозив золото та цінні папери під загрозою пограбування і місяцями вів виснажливі переговори зі спадкоємцями. Юридичні процеси тривали майже чотири роки. Зрештою, родичам виплатили значні компромісні компенсації, а шведський уряд затвердив статут нової організації.
Завдяки вчасному переосмисленню власного життя та впертості кількох однодумців Альфред Нобель зумів змінити сприйняття свого імені в історії. Динаміт назавжди змінив як військову справу, так і промисловість, будівництво та видобуток корисних копалин, але ім’я його творця тепер асоціюється виключно з найвищими досягненнями людського розуму.
Читай також: