За історією 35-річного розвідника Ігоря Скучинського із селища Локачі Волинської області можна знімати справжній патріотичний фільм. Повномасштабне вторгнення росії в Україну чоловіка застало на Київщині. Він неодноразово опинявся у складних обставинах, але завдяки своїй миттєвій реакції, швидкому аналізу розвідника рятував не лишень себе, а й підлеглих.
«Мали завдання не допустити просування орків на Житомир, – пригадує Ігор. – За останніми даними, це була колона з двадцяти танків у супроводі двох гелікоптерів. Коли ми з моїми хлопцями збиралися, хтось запитав: «Скучинський, ти хоч знаєш, куди ти йдеш? Ти йдеш творити історію!» Ми зайняли вигідні позиції на пагорбах. Звідти добре було видно центральну дорогу. Саме заходило сонце і сліпило росіян. Чесно, я злякався, коли побачив колону, якій не було кінця краю. А на БМП ворогів – як мурах! Ми розуміли, що наші сили нерівні, бо мали лише два танки та стареньку БМП, але мусили їх зупинити!»
За словами розвідника, хлопці-танкісти та екіпаж бойової машини діяли героїчно і їм вдалося зупинити ворожу колону:
«Буквально за 20 хвилин бою ми знищили 14 машин, близько 50 пошкодили. Навколо лежали трупи росіян і їхні ж танки розверталися по них, аби втекти. Я доповів командиру, що завдання виконано»
Росіяни, яким вдалося вижити повтікали до лісу. Проте їм це не допомогло і їх взяли у полон. За відвагу старшого лейтенанта Ігоря Скучинського нагородили двома орденами: «За мужність» ІІІ ступеня та Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Проте на цьому війна для героя не закінчилася і під час чергового бою він отримав важкі поранення.
«Мали розвідати наявність сил противника у напрямку міста Снігурівка на Миколаївщині, – продовжує Ігор. – Розпитували у місцевих, і більшість нас запевняли, що попереду нікого нема. Але мене дуже все насторожувало. І пройшовши більшу частину шляху, прийняв рішення за допомогою квадрокоптера обстежити територію. Ми виявили ворогів, але й вони помітили нас. Почала працювати їхня БМП. Оцінивши ситуацію, зрозумів, що своїми силами ми не впораємося, тож дав команду на відступ. Щоб прикрити хлопців, почав стріляти по росіянах, викликаючи вогонь на себе. Вони лупили осколково-фугасними зарядами. У мене весь бронік був в осколках, поранило ногу, поперек», - згадує український захисник.
Від великої втрати крові він став непритомніти, але ще встиг доповісти керівництву:
«Коли наші вдарили з мінометів, орки відступили. У мене злетіла каска. Лежав під вогнем і думав, що як влучить у голову, то капєц. Та Бог оберігав. А потім до мене підповз солдат Нідєлкін і на ремені з автомата взявся відтягувати до своїх. Пів дороги сунув, а там уже забрала швидка».
Стан Ігоря був важкий, він перебував на межі життя та смерті. Два рази лікарі у буквальному сенсі витягали його с того світу. Проте, на щастя, воїна вдалося стабілізувати. І хоча він втратив ліву ногу, дух його не зламався. Він вдячний, що має можливість жити і бачити, як росте його кохана донечка.
Слава українським захисникам!
Читайте також: