ДЖЕДАІ дізнались, як працюють індійські перевізники

ДЖЕДАІ

Індійські перевізники мають багато спільного з українськими колегами.

Викликав таксі, а поїхав на рикші. Викликав і не знайшов автомобіль. Або ж заплатив удесятеро більше. Якщо ви в Індії, то такі ситуації буденні.

Індійське таксі дуже схоже на українське. Є державні, є приватні машини, і так само як у нас, безліч охочих підзаробити на своєму автомобілі без жодних ліцензій і «шашечок».

ДЖЕДАІ вирішили протестити усі варіанти. Від розкішних машин до найдешевшого виду пересування − триколісних тук-туків.

В елітному таксі є абсолютно усе. Шкіряний салон, підлокітники, кондиціонер все аби комфортно пересуватися Індією, але важлива ціна. За 9 км треба заплатити 1000 рупій, а це близько 14 доларів.

Вже за кілька хвилин натрапляємо на чоловіка, який люб’язно пропонує куди меншу ціну. Після тривалих дебатів домовляємося за вартість нашої поїздки. Ті самі 9 кілометрів нам обходяться майже втричі дешевше – 350 рупій. 4,8$

В Індії викликати таксі можна і через мобільний додаток.

Тут на нас чекав іще один сюрприз. Тільки ми вийшли з готелю, як у нас зник інтернет і знайти машину ми просто не змогли. Хоча гроші за поїздку − списали. 9км 200 рупій – 2.78$.

Не встигли ми оплакати втрачені гроші, як нас оточили рікши. Після тривалих торгів домовляємося доїхати до місця призначення за 100 рупій – 1,4$

Рікши – один з найпопулярніших видів транспорту в Індії. Їх тут просто незлічити.

Я заробляю близько 10000 тисяч рупій на місяць − 140$. Треба мати декілька рікш аби нормально заробляти. Ми намагаємося торгуватися, бо кожна поїздка для нас це наші гроші.

Джахар, власник рікши

Сідаючи в таку рікшу, ви повинні розуміти, що про будь-яку безпеку тут можна забути. Водій їде взагалі невідомо як. Без поворотників, а бокові дзеркала взагалі знаходяться в середині машини. Що він бачить, куди він повертає невідомо.

А ще пам’ятайте головне індійське правило − завжди несамовито торгуйтеся. Бо для індійських таксистів ви лише наївний турист, з якого треба збити кругленьку суму.

Осінь 1938 року назавжди увійшла в підручники з медіаграмотності як класичний приклад того, як безмежна довіра до засобів масової інформації може спровокувати катастрофічні наслідки. 
1992 року мільйони британців зібралися перед екранами телевізорів, навіть не підозрюючи, що стануть учасниками одного з наймасштабніших психологічних експериментів в історії телебачення. 
Чому людство, маючи інструменти для перевірки будь-яких фактів за лічені секунди, продовжує вірити у вигадки? Відповідь ховається у глибоких механізмах роботи нашої психіки.
Сьогодні технологія діпфейку (deepfake), заснована на алгоритмах машинного навчання, дозволяє будь-кому згенерувати фальшиве відео просто на домашньому комп'ютері. 
16092026
Стародавні споруди, які пережили тисячі років дощів, спеки, вологості та морської води, давно не дають спокою науковцям…