Відбувся найкращий матч "Динамо" за останні років п'ять.
Чому? Як на мене, динамівці зі "Стяуа" провели чи не найкращий матч за останні років п'ять. Неймовірна мотивація, емоції, командна швидкість та високий пресинг – усього в динамівському виконанні було вдосталь. До того ж, суперник був рівня, колючий, сердитий, та головне - майстровитий, а не якесь там "Ріу Аве". На мій суб'єктивний погляд, даний матч – рівня Ліги чемпіонів. Давненько кияни подібним видовищем не радували. Говорячи про налаштування, про мотивацію не маю на увазі якісь суто історичні передумови, згадки чи бажання поквитатися за поразку в Суперкубку 1987 року чи навіть за лігочемпіонський розгром у Києві 2006 року. Певен, що навряд чи хтось із молодих динамівців згадає ті матчі. Особливо 1987 року. Вони просто налаштувалися на серйозну боротьбу проти серйозного опонента. Певна річ, честь і хвала за це Реброву. Проте дякувати динамівському тренеру варто не стільки за очевидні речі, скільки за неймовірне вміння реанімовувати вчорашніх лузерів і відшукувати таланти не шляхом клацання пульту телевізора з зображенням огляду європейських топ-чемпіонатів, а роботою на власному, динамівському "трансферному ринку". Рибалка, Сидорчук, Макаренко, Калитвинцев, не кажучи вже про Кравця – ці товариші за каденції "фартового" постійно перебували в списку перспективних Буратін. Беланда й Ленс там також "ошивалися". При Реброву пацани немов ожили. Таке враження, ніби "духи" вперше вийшли за ворота армійської казарми.
Особливо показовий приклад Кравця. Практично до цього сезону Артема згадували винятково у двох контекстах: за два забиті м'ячі "Валенсії" та в якості зятя одного з динамівських віце-президентів. Хлопцеві дали волю й трішки довіри – й він уже найкращий бомбардир команди. А що було б, приміром, аби Рафаель і Мехмеді залишилися в команді? Мені чомусь здається, що наразі в "Динамо" міг знову заграти й Мілевський. Сприятлива атмосфера в команді, довіра й адекватність тренера справді творять дива. Про вміння Реброва віднаходити приховані резерви в дублю вже було неодноразово сказано. Виставив юного центрбека Бурду на місце лівого оборонця – й не прогадав. Чимось цей хлопчак нагадує Лужного. Така ж жага боротьби й вагон здоров'я. Має вирости в справжнього майстра. Якщо, певна річ, не зламається психологічно. Бо таких прикладів чимало.
Пригадуєте, був не так давно в динамівській команді центральний оборонець Пучков – двометровий велетень, якого в Кацапстані віднайшов Яковенко. Розпочинав дуже вдало й агресивно. У матчі нашої "молодіжки" "з'їв" самого Фернандо Торреса. А потім якось різко втратив "апетит". І загубився. Нехай для Бурди та компанії цей приклад буде пересторогою. Бо на іншому полюсі футбольного життя – той же Лужний. Який і на п'ятому десятку міг би грати в нашій "вишці". Якось усе єлейно виходить. Також помітили? Менше всього хотів, аби склалося саме таке враження, позаяк у тренера Реброва та його команди роботи – непочатий край. Усе так же, як і раніше, команда почувається не в своїй тарілці під час виконання суперником стандартів. Якось губляться, навіть соромляться, втрачаючи позиції та візаві. Гол такий отримали, могли й не один. Відчувається ще незіграність. І відсутність в обороні такого собі стовпа. Того-таки Олега Романовича, хай йому там на Туманному Альбіоні здоровиться. Ну і, певна річ, прокляття останніх хвилин. На превеликий жаль, воно нікуди від нас не поділося. А якщо й відійшло, то зовсім близько, на відстань витягнутої руки. І тут варто говорити не про якусь окрему командну ланку (приміром, про огріхи оборони чи голкіпера), а про недопрацювання всього колективу – як команди, так і тренера. А якби австрійський суддя зафіксував гру рукою тоді, коли це варто було б зробити, то не було б і третього динамівського м'яча. Натомість була б нервова кінцівка.
Насамкінець – про суб'єктивне. Хотів би акцентувати увагу на необхідності придбання ще одного форварда. Незважаючи на візуальну відмінність, Кравець і Теодорчик сутнісно радше схожі, ніж навпаки. Це нападники карної зони, форварди останнього дотику. Хочеться, аби для розмаїття був хтось такий, що може самотужки не лише забивати, а й створювати. Можливо, зараз це видається передчасно чи недоречно, проте, переконаний, такий футболіст "Динамо" потрібен передовсім у контексті вирішення серйозних єврокубкових завдань. Та й для ротації також. Отже, якщо в сухому залишку, то в матчі зі "Стяуа" саме динамівці зіграли потужно, а не суперник мав непереконливий вигляд. Ця перемога в подальшому має забезпечити киянам вихід до плей-оф. Але обов'язково Ребров має провести серед підопічних роботу над помилками.
Наскільки вразило "Динамо", настільки розчарував "Металіст". Я не хочу зараз копирсатися в якихось залаштункових проблемах та негараздах харківської команди. Власне, ніхто, окрім безпосередньо керівників клубу, в тому не винен. З горем навпіл, але Курченко якось переправляє немаленьку зарплату своїй набридливій іграшці. А кому зараз легко? Хочеш залишити Харків – грай, показуй себе через не можу. Де, як не на євроарені це робити? Натомість не гра, а чергове ходіння по муках. Хто в ліс, хто по дрова. Ніби роблять комусь послугу вже тим, що виходять на поле. Ну, не вийдете ви з групи – кому ви взагалі будете потрібні?! Схаменіться, доки не пізно.
"Дніпро" показав, що вміє терпіти, тримати удар. Непроста французька команда, нехай і без досвіду континентальних змагань, заведені футболісти, що бігали, наче збірна Південної Кореї на домашньому чемпіонаті світу. Стратегічну нічию здобув Маркевич. Мабуть, лукавив, коли казав, що купа проблем і пріоритет – внутрішня першість. Бери своє з "Карабахом" - і майже обов'язково здобудеш євровесну.
Олександр Солнцев
Джерело: ТСН.
