Паралімпійці не тільки захищають честь та гідність нашої країни на світовому рівні, а й допомагають повернутися до життя захисникам нашої країни на передовій. У програмі Дембель на 2+2 про те, як після АТО бійці з інвалідністю починають займатися спортом.
Сергій Калитюк, повернувшись з фронту, опинився прикутим до інвалідного візка – дістав п'ять куль, доки рятував товаришів на передовій, та від травми віднялись ноги. Боєць міг би опустити руки та впасти у депресію, але натомість кожного дня їздить на тренування з настільного тенісу.
"Допомогли паралімпійці, котрі приїжджали у госпіталь та показували своїм прикладом, як треба жити, щоб жити. Можна жити, потрібно жити. Вони живуть, і ми будемо", – ділиться секретом сильного духу Сергій.
Під час реабілітації чоловік познайомився з Віктором Дідухом, паралімпійським чемпіоном світу та Європи з настільного тенісу. Віктор з відзивається про бійця: "Сильний характер, хоче працювати – цього достатньо для результатів високих".
"Спорт – життя. Допомагає рухатися далі, бо коли ти за столом, забуваєш всі проблеми. Коли граєш на змаганнях, ти не думаєш, що ти якийсь інший, – розповідає Сергій про своє нинішнє життя та плани на майбутнє. А вони у нього грандіозні. – Стати чемпіоном Європи хотілось би. Мені хочеться досягнути цілі та показати, що Україна в усьому на перших місцях".
Життя ще одного бійця, а наразі ще й спортсмена, Сергія Ільніцького, змінила зустріч з Валерієм Сушкевичем, президентом Паралімпійського комітету України.
Сергій розпочав займатися плаванням під наглядом одного з наставників національної паралімпійської збірної.
"Подобається плавання. Звичайно, важко, дуже важко, я не думав, що плавання – настільки важкий спорт, – зізнається Сергій, але ціль вже має: – Наступна Паралімпіада у Токіо, хотілося би, звичайно, туди потрапити. Все від мене залежить".
"Якби я не став чемпіоном радянського союзу дворазовим з плавання, я ніколи б не вчився в аспірантурі, я ніколи б не зміг мати сім'ю, мати дітей, онуків, жити звичайним життям. Маючи ураження спини, руки, абсолютно нерухомі ноги, але я нормальна людина, – розповідає Валерій Сушкевич. – Більшість спортсменів-паралімпійців завершують навчання у вищих учбових закладах, працюють, мають сім'ї, мають дружин, і фактично, при всіх негараздах українських, вони вміють боротися за своє життя, вміють досягати мети".
Про тих, хто долає фізичні перешкоди та навчився жити повноцінним життям у програмі Дембель на 2+2.
