Герої-захисники без жодних сумнівів заслуговують на подяку, підтримку та допомогу. Проте чому держава наче не помічає їхніх потреб?
Дві кімнати, одна менше за іншу, у напівзруйнованому будинку, без газу, опалення та води – саме у таких умовах живе багатодітна родина бійця АТО Олександра Берези, кіборга, який встановлював прапор над Донецьким летовищем.
У черзі на квартиру сім'я Берези стоїть з 2002 року.
"Я була 150, наступного року приїжджаю – вже 370, - розповідає Наталія, дружина Олександра. Згадує про чоловіка: – Каже: "Ура, я їду захищати Батьківщину". Там стільки радості було, настільки він патріот. Я пишаюсь своїм чоловіком".
Після демобілізації Олександр не захотів сидіти у тилу, пішов на контракт – до переможного кінця.
Зять Олександра та Наталії, чоловік їхньої старшої доньки, також у зоні АТО. У його родині двоє маленьких дітей і немає житла. Дружина намагається отримати житло усіма силами, та не допомогли ані особистий прийом у губернатора, ані лист до Адміністрації Президента, ані звернення до Центру допомоги учасникам АТО.
Ще на початку бойових дій Президент гарантував житло та допомогу захисникам України, проте поки що пишні слова лишаються лише словами.
Чому державу не цікавлять проблеми тих, хто жертвує заради неї життям та здоров'ям? Дивіться подробиці у програмі Дембель на 2+2.
