Чому? Як на мене, динамівці зі "Стяуа" провели чи не найкращий матч за останні років п'ять. Неймовірна мотивація, емоції, командна швидкість та високий пресинг – усього в динамівському виконанні було вдосталь. До того ж, суперник був рівня, колючий, сердитий, та головне - майстровитий, а не якесь там "Ріу Аве". На мій суб'єктивний погляд, даний матч – рівня Ліги чемпіонів. Давненько кияни подібним видовищем не радували. Говорячи про налаштування, про мотивацію не маю на увазі якісь суто історичні передумови, згадки чи бажання поквитатися за поразку в Суперкубку 1987 року чи навіть за лігочемпіонський розгром у Києві 2006 року. Певен, що навряд чи хтось із молодих динамівців згадає ті матчі. Особливо 1987 року. Вони просто налаштувалися на серйозну боротьбу проти серйозного опонента. Певна річ, честь і хвала за це Реброву. Проте дякувати динамівському тренеру варто не стільки за очевидні речі, скільки за неймовірне вміння реанімовувати вчорашніх лузерів і відшукувати таланти не шляхом клацання пульту телевізора з зображенням огляду європейських топ-чемпіонатів, а роботою на власному, динамівському "трансферному ринку". Рибалка, Сидорчук, Макаренко, Калитвинцев, не кажучи вже про Кравця – ці товариші за каденції "фартового" постійно перебували в списку перспективних Буратін. Беланда й Ленс там також "ошивалися". При Реброву пацани немов ожили. Таке враження, ніби "духи" вперше вийшли за ворота армійської казарми.
Особливо показовий приклад Кравця. Практично до цього сезону Артема згадували винятково у двох контекстах: за два забиті м'ячі "Валенсії" та в якості зятя одного з динамівських віце-президентів. Хлопцеві дали волю й трішки довіри – й він уже найкращий бомбардир команди. А що було б, приміром, аби Рафаель і Мехмеді залишилися в команді? Мені чомусь здається, що наразі в "Динамо" міг знову заграти й Мілевський. Сприятлива атмосфера в команді, довіра й адекватність тренера справді творять дива. Про вміння Реброва віднаходити приховані резерви в дублю вже було неодноразово сказано. Виставив юного центрбека Бурду на місце лівого оборонця – й не прогадав. Чимось цей хлопчак нагадує Лужного. Така ж жага боротьби й вагон здоров'я. Має вирости в справжнього майстра. Якщо, певна річ, не зламається психологічно. Бо таких прикладів чимало.
Пригадуєте, був не так давно в динамівській команді центральний оборонець Пучков – двометровий велетень, якого в Кацапстані віднайшов Яковенко. Розпочинав дуже вдало й агресивно. У матчі нашої "молодіжки" "з'їв" самого Фернандо Торреса. А потім якось різко втратив "апетит". І загубився. Нехай для Бурди та компанії цей приклад буде пересторогою. Бо на іншому полюсі футбольного життя – той же Лужний. Який і на п'ятому десятку міг би грати в нашій "вишці". Якось усе єлейно виходить. Також помітили? Менше всього хотів, аби склалося саме таке враження, позаяк у тренера Реброва та його команди роботи – непочатий край. Усе так же, як і раніше, команда почувається не в своїй тарілці під час виконання суперником стандартів. Якось губляться, навіть соромляться, втрачаючи позиції та візаві. Гол такий отримали, могли й не один. Відчувається ще незіграність. І відсутність в обороні такого собі стовпа. Того-таки Олега Романовича, хай йому там на Туманному Альбіоні здоровиться. Ну і, певна річ, прокляття останніх хвилин. На превеликий жаль, воно нікуди від нас не поділося. А якщо й відійшло, то зовсім близько, на відстань витягнутої руки. І тут варто говорити не про якусь окрему командну ланку (приміром, про огріхи оборони чи голкіпера), а про недопрацювання всього колективу – як команди, так і тренера. А якби австрійський суддя зафіксував гру рукою тоді, коли це варто було б зробити, то не було б і третього динамівського м'яча. Натомість була б нервова кінцівка.
Насамкінець – про суб'єктивне. Хотів би акцентувати увагу на необхідності придбання ще одного форварда. Незважаючи на візуальну відмінність, Кравець і Теодорчик сутнісно радше схожі, ніж навпаки. Це нападники карної зони, форварди останнього дотику. Хочеться, аби для розмаїття був хтось такий, що може самотужки не лише забивати, а й створювати. Можливо, зараз це видається передчасно чи недоречно, проте, переконаний, такий футболіст "Динамо" потрібен передовсім у контексті вирішення серйозних єврокубкових завдань. Та й для ротації також. Отже, якщо в сухому залишку, то в матчі зі "Стяуа" саме динамівці зіграли потужно, а не суперник мав непереконливий вигляд. Ця перемога в подальшому має забезпечити киянам вихід до плей-оф. Але обов'язково Ребров має провести серед підопічних роботу над помилками.
Наскільки вразило "Динамо", настільки розчарував "Металіст". Я не хочу зараз копирсатися в якихось залаштункових проблемах та негараздах харківської команди. Власне, ніхто, окрім безпосередньо керівників клубу, в тому не винен. З горем навпіл, але Курченко якось переправляє немаленьку зарплату своїй набридливій іграшці. А кому зараз легко? Хочеш залишити Харків – грай, показуй себе через не можу. Де, як не на євроарені це робити? Натомість не гра, а чергове ходіння по муках. Хто в ліс, хто по дрова. Ніби роблять комусь послугу вже тим, що виходять на поле. Ну, не вийдете ви з групи – кому ви взагалі будете потрібні?! Схаменіться, доки не пізно.
"Дніпро" показав, що вміє терпіти, тримати удар. Непроста французька команда, нехай і без досвіду континентальних змагань, заведені футболісти, що бігали, наче збірна Південної Кореї на домашньому чемпіонаті світу. Стратегічну нічию здобув Маркевич. Мабуть, лукавив, коли казав, що купа проблем і пріоритет – внутрішня першість. Бери своє з "Карабахом" - і майже обов'язково здобудеш євровесну.
Олександр Солнцев
Джерело: ТСН.