У найкритичніший момент боротьби за незалежність він зрозумів: про Україну має заговорити не лише армія, а й культура.
1918–1919 роки стали для України часом величезних викликів. Після Першої світової війни світові лідери — Франція, Велика Британія, США — публічно говорили про «право націй на самовизначення». Але на практиці європейські політики дивилися на українську державу скептично. Польща, Румунія та Чехословаччина прагнули розділити її землі, а французи відверто підтримували цей план. Навіть російські емігранти переконували Європу, що українців як окремого народу не існує.
У такій ситуації потрібне було рішення, здатне змінити уявлення про Україну. Петлюра обрав нестандартний шлях — культурну дипломатію.
«Ми 100 років назад мали уряд і 100 років назад мали культурну дипломатію, — зазначила засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько. – Симон Петлюра дав доручення їхати за кордон, до Парижа, щоб виспівувати волю Україні – це був проєкт державної урядової політики України».
Наприкінці 1918 року Петлюра запросив композиторів Кирила Стеценка та Олександра Кошиця. Він запропонував створити музичний колектив, який поїде за кордон представляти українську культуру. До роботи долучилися також Микола Леонтович та Микола Лисенко.
Так виникла Українська республіканська капела. Її репертуар складався з найкращих народних пісень у професійних обробках. Особливе місце займав «Щедрик» Леонтовича — твір, якому судилося підкорити світ. Капела від самого початку підкреслювала свою державність. Афіші, бланки, запрошення на концерти — усе оформлювали з тризубом та державною печаткою УНР. Це була музика, яка несла з собою символи незалежної країни.
Весною 1919 року хор вирушив у закордонне турне. Перший виступ у Празі мав ефект вибуху.
«Це була феноменальна музична композиторська школа, яка з перших прем'єр просто вразила професіоналів і здійснила моментальний тріумф, – розповіла Тіна Пересунько. – На наступний день вийшла газета з заголовками «Прийшов, заспівав, переміг» і це означало, що наша культура була абсолютно готовою на експорт. І у Франції потім виходили відгуки з словами: як ми могли цього не знати, це нам надзвичайно цікаво».
Далі були гастролі у Швейцарії, Бельгії, Голландії, Англії та Італії. В організації концертів допомогла легендарна Соломія Крушельницька, яка тоді жила у Римі. Її підтримка відкрила для українців сцени найбільших залів Італії.
У 1922 році капела дісталася США. У нью-йоркському Карнегі-голі відбувся тріумфальний виступ, а там же був зроблений перший запис «Щедрика» на платівку українською мовою. Однак, успіх українців не давав спокою російським емігрантам. Вони зривали афіші, викликали поліцію, а згодом спробували видати українську музику за «частину російської культури». Але рецензії європейських критиків переконливо доводили: українці — окремий народ із власною піснею та традицією.
«Почали виходити рецензії, що ми помилялися, коли з'єднували українців з росіянами – це окремий народ. Вони відрізняються від росіян. А що їх відрізняє? Це їхня пісня, – пояснила Тіна Пересунько. – Це от плюс-мінус дослівна рецензія одного з празьких диригентів».
Хоча дипломатичні зусилля УНР не змогли змінити рішення європейських урядів, культурна дипломатія Петлюри досягла свого. Світ почув про українців, їхню музику та символи. Цей досвід виявився пророчим. Минуло сто років, але Україна й досі використовує культуру як сильну зброю на міжнародній арені — від перемог на «Євробаченні» до визнання українського кіно та літератури.
Більше про «м’яку силу» України сьогодні, дивись в проєкті «Загублений світ» просто зараз:
Loading...
Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!
Читай також: