1958 рік, США. Відомий соціолог Джеймс Стаунтон в одному із наукових видань опублікував результати свого трирічного дослідження. Учений вивчив понад 200 залізничних аварій та більше 50-ти авіакатастроф. Соціолог зібрав дані про кожен конкретний випадок і звернув увагу на цифри. Він виокремив два основні фактори: загальну кількість людей, які мали бути присутні на рейсі смерті, та кількість тих, хто справді на ньому був. Також Стаунтон підрахував кількість пасажирів на аналогічних по класу літаках та потягах, які не потрапили в катастрофу на тих самих маршрутах. Результати обрахунків та їхнє співвідношення були неочікуваними. Адже виявилося, що в усіх трагедіях транспорт був заповнений лише на 61% від очікуваної кількості. Тоді як благополучні рейси були заповнені на 76%. Тобто, у кожній катастрофі щоразу не вистачало 15% пасажирів, які мали б там бути.
Причини, через які люди уникали загибелі на рейсах смерті вражають своєю банальністю. Хтось із пасажирів запізнився, хтось загубив квиток, а дехто – раптово відмінив поїздку.
Таким чином Джеймс Стаунтон довів, що жертвами катастроф стають лише ті, хто справді має в них потрапити. Його математична формула дала іншим ученим підґрунтя для наступних досліджень. І деякі з них дійшли висновку, що люди, яким удається утекти від смерті мають унікальний психоемоційний стан.
Що ж дозволяє цим людям уникати смерті? – відповість Загублений Світ на 2+2.