Фатальний марафон у Гранд-Каньйоні: чотири незначних прорахунки спортсменів, які коштували життя

Загублений світ

Спорт, як і життя, не прощає помилок, особливо коли йдеться про екстремальні умови. 

Трагічна історія Маргарет Бредлі, яка розгорнулася у 2004 році в Гранд-Каньйоні, стала сумним нагадуванням про це. Молода, амбітна студентка-медик, яка обожнювала біг, мала всі шанси на успіх. Але ланцюг, здавалося б, незначних прорахунків призвів до фатального фіналу.

Маргарет, 24-річна спортсменка, яка не раз долала марафони у спекотну погоду, вирушила на маршрут зі своїм другом. Вони планували пробігти Гранд-Каньйон. Як наголосив фахівець з екстремального виживання Дмитро Шевчук, потреби організму в рідині значно зростають в умовах підвищеного навантаження та високої температури. 

«Якщо в звичайному житті людина потребує 1,5-2 літри води на добу, то в екстремальних умовах, під палючим сонцем та під час інтенсивних фізичних навантажень, ця норма зростає до 2-3 літрів через активне потовиділення». 

Другою помилкою став час старту. Замість того, щоб вийти на маршрут на світанку, коли температура ще дозволяла, вони розпочали біг близько 9-ї ранку. 

«Бігуни розпочали свій день близько 9-ї ранку у Grand View Point, найвищій точці південного краю каньйону. Тут початок стежки розташований на висоті близько 2 000 м над рівнем моря і майже 1500 м над річкою», - розповів член пошукового загону округу Гранд (Колорадо) Джон Маршал.  

Третя помилка — відсутність елементарної підготовки. Бігуни не взяли з собою навіть карти, що в умовах невідомого маршруту стало справжнім ризиком. Коли сонце вже палило нещадно, а температура перевищила 40°C, вода швидко закінчилася.

Фатальний розкол

Через кілька годин бігу друг Маргарет втратив сили. Він ледве знайшов затінок і залишився чекати, поки Маргарет, як сильніша спортсменка, дістанеться кінця маршруту і приведе допомогу. Вони не знали, що перебували лише на середині шляху. Це розділення стало останньою і найбільш фатальною помилкою. За правилами виживання, в екстремальних ситуаціях розходитися не можна.

Друг Маргарет провів ніч біля стежки. Вранці він продовжив рух і натрапив на геолога, який зміг викликати рейнджерів. Хлопця врятували, але він, з незрозумілих причин, не згадав про те, що біг не сам. Пізніше він наполягав, що був упевнений, ніби Маргарет давно дісталася мети і просто забула про нього.

Тільки наступного дня брат Маргарет, занепокоєний її відсутністю, викликав рятувальників. Її тіло знайшли на дні каньйону, куди дівчина, ймовірно, спустилася в пошуках води, зійшовши зі стежки. Маргарет вперто йшла вперед, аж поки не впала від виснаження та зневоднення. 

Доля Маргарет Бредлі принаймні відома, та Гранд-Каньйон зберігає чимало таємниць про людей, яких досі не можуть знайти. Більше про них – в проєкті «Загублений світ» просто зараз: 

Loading...

Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2!

Читай також:

Коли пандемія поставила культурне життя на паузу, більшість театрів просто архівували записи старих вистав. Але для тих, хто звик до експериментів, зачинені двері залів стали поштовхом до створення абсолютно нового формату. 
10052026
Ми звикли до класичного знімка 1968 року, де наша планета велично сходить над місячним горизонтом. 
Радянське керівництво майже три доби тримало країну в інформаційному вакуумі. Офіційні повідомлення мовчали, а міста й села обростали чутками. 
09052026
Уявіть звичайний робочий день на будівництві в китайському Чунціні: екскаватори, шум, бетон. І раптом з-під землі з’являється щось, що більше нагадує опору мосту, ніж живу істоту. 
Класичне уявлення про театр зазвичай обмежується оксамитовими кріслами, важкою завісою та тишею в залі. Проте сьогодні це мистецтво дедалі частіше виходить за межі архітектурних стандартів. 
Коли масштабна катастрофа розгортається під боком, перша реакція тоталітарної системи — закрити всі засувки інформації. Два дні після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС радянське керівництво вдавало, що нічого не відбулося.