Секрети потойбічного світу: киянин, який спілкується з померлими, розповів де опиняються душі після смерті

Загублений світ

Колись він був успішним бізнесменом, але покинув все заради вивчення потойбіччя…

Євген Городнюк із Києва досліджує світ духів і вміє спілкуватися із душами померлих. Ще кілька рокі тому він був бізнесменом, а його час був розписаний по хвилинах. Про вищі матерії чоловік не думав взагалі. Все змінилося після того, як помер його зять.

«Зять з’явився переді мною в образі. Спочатку це був наче туман, але потім у нього все більше і більше проявлявся чіткий образ. Тобто, зять був нібито у своєму одязі, але той був більше схожий на якусь рясу, балахон», - розповів дослідник світу мертвих.

Його душа приходило до Євгена кожного дня, коли той сидів на кухні, і описувала у деталях де вона зараз перебуває і що відчуває. Дух зятя відповів, що лише тоді, коли відчув сильний біль у грудях, він зрозумів, що помер.

«Він сказав – я тунелю не бачив, тунелі бачать тільки ті люди, які переживають тимчасову смерть. Їхня душа підіймається коридором з енергетичного стовпа. Слов’яни називають це чакрою – вона білого кольору і якраз і є тим коридором, тим світлом, яке душа бачить у кінці тунелю», - розповів Євген Городнюк.

В духовному світі не існує відстані та часу. Душі можуть опинятися миттєво у будь-якому місці на планеті і навіть поза її межами. За словами Євгена, зять сказав, що нарешті відчув свободу та легкість.

«У нашій розмові він називав це «балдьож’ю. Казав - «Жека, я кайфую». І сама людина не може описати того блаженства, яке отримує душа. Тому що, коли ми у фізичному тілі у нас багато обмежень», - розповів колишній бізнесмен.

Після цих розмов Євген вирішив присвятити себе вивченню потойбічного світу. Став читати усе, що пов’язано із цією темою. Цікавитися думками науковців. Зокрема, натрапив на одну із робіт Костянтина Ціолковського. Той науково пояснив, що смерть фізичної оболонки зовсім не означає кінець життя.

Приголомшливі подробиці дивись у сюжеті проєкту «Загублений світ» просто зараз:

Дивись також:

Коли пандемія поставила культурне життя на паузу, більшість театрів просто архівували записи старих вистав. Але для тих, хто звик до експериментів, зачинені двері залів стали поштовхом до створення абсолютно нового формату. 
10052026
Ми звикли до класичного знімка 1968 року, де наша планета велично сходить над місячним горизонтом. 
Радянське керівництво майже три доби тримало країну в інформаційному вакуумі. Офіційні повідомлення мовчали, а міста й села обростали чутками. 
09052026
Уявіть звичайний робочий день на будівництві в китайському Чунціні: екскаватори, шум, бетон. І раптом з-під землі з’являється щось, що більше нагадує опору мосту, ніж живу істоту. 
Класичне уявлення про театр зазвичай обмежується оксамитовими кріслами, важкою завісою та тишею в залі. Проте сьогодні це мистецтво дедалі частіше виходить за межі архітектурних стандартів. 
Коли масштабна катастрофа розгортається під боком, перша реакція тоталітарної системи — закрити всі засувки інформації. Два дні після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС радянське керівництво вдавало, що нічого не відбулося.