Аеророзвідка – один із найважливіших елементів сучасної війни. Оператори безпілоткинів розвідують позиції ворога, корегують вогонь артилерії та роздають «подарунки» особливо нахабним окупантам. Втім уміти керувати дроном замало для аеророзвідника. Ця робота вкрай ризикована. Військові мають системи, які швидко визначають, де сидить оператор, тому головне завдання – залишитися живим. Саме таке завдання було і у 15-річного Андрія Покраси із його батьком, які з перших днів війни допомагали ЗСУ і були «очима» української армії у тилу ворога.
«Дають задачу. Я передаю Андрію зі Стасом. Вони зранку, коли тільки світає, піднімають коптер і летять у квадрат, який нам треба подивитися», - розказав волонтер Михайло Подліпалін.
Але дрон сміливців був слабенький – цивільного призначення – тому вони мусили якнайближче підкрадатися до позиції росіян. Координати знайденої ворожої техніки родина партизан одразу передавала українським захисникам. Проте з кожним успішним наведенням зростала і небезпека – окупанти розуміли, що за ними хтось стежить, тому активно шукали навідників. Та попри смертельну загрозу батько та син полювали на російську техніку і вдень і вночі. І одного разу хлопчина побачив те, що його дуже налякало.
«Там було 50-60 одиниць техніки. Там були: танки, БТРи, артилерія», - згадує Андрій.
Школяр одразу передав координати, а вже за мить ЗСУ завдала нищівного удару.
«Я Станіславу кажу, зараз буде відпрацювання – відходьте, а він – ми тут сховалися, все добре, краще ми ще раз злетимо і подивимся як відпрацювали», - розказав волонтер Михайло Подліпалін.
Завдяки сміливості батька та сина ця колона не доїхала навіть до околиць столиці. Проте вже незабаром родині Покраси довелося тікати з рідного села. Чому – дивись у сюжеті проєкту «Загублений світ» просто зараз:
Loading...
Дивись також: