Швидше, ніж сучасні автобани: як на Галичині у 19 столітті без техніки за рік збудували 100 км залізниці? 

Справжня історія

Залізничне сполучення сьогодні сприймається як щось буденне. Ми звикли до комфорту, розкладів та важкої техніки, яка роками порпається на місці будівництва нових розв'язок.

Проте історія Галичини береже епізод, який змушує сучасних інженерів лише розгублено розводити руками. Мова про темпи, які сьогодні видаються чистою фантастикою: сто кілометрів колії за один рік, практично вручну, без екскаваторів, кранів чи багатотонних вантажівок, лише сила м'язів та ідеальний розрахунок.

Про те, як це стало можливим, стало відомо завдяки дослідженню в межах проєкту Акіма Галімова. В інтерв’ю для цього історичного циклу директор музею історії Львівської залізниці Роман Патик розкрив деталі, які змушують інакше подивитися на звичний нам шлях зі Львова до Перемишля.

У 1841 році австрійський уряд затвердив амбітну програму. Відень розумів: залізниця — це артерія імперії, торгівля та швидке перекидання військ. Гілку від Відня до Львова планували закінчити до 1864 року. Відповідальність за будівництво взяло на себе «Приватне привілейоване товариство Галицької залізниці імені Карла Людвіга».

Як усе виглядало на практиці? Перший потяг прибув до Перемишля, а далі простягалося чисте поле. 

Замість того, щоб рухатися послідовно метр за метром, керівництво обрало стратегію одночасного удару. 

«Роботи розпочалися по всій довжині майбутньої траси в один момент», - розповів Роман Патик.

Це була логістична перемога. Одночасно з колією зводили вокзали та станції. На об'єктах працювали десятки тисяч людей. Основним інструментом була тачка. 

«Проста дерев'яна конструкція на одне колесо з двома ручками. У неї засипали до 100 кілограмів землі, і робітники тягали цей вантаж упродовж усього дня», - додав директор музею.

Кріпацтво на той час уже скасували. Для тисяч безземельних селян Галичини така важка праця стала справжнім порятунком і шансом на заробіток.

Неймовірно, але товариство впоралося майже на три роки раніше запланованого терміну. Швидкість була феноменальною, проте не обійшлося без курйозів. Коли комісія приїхала приймати об'єкт, вона виявила відхилення від проєкту. Інженерам дали місяць на виправлення недоліків. Але у керівництва були інші плани.

Які саме, дивись в проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:

Читай також:

Чисельна перевага ворога нічого не варта, коли на твоєму боці правда, рідна земля і холодний розрахунок великого полководця.
Понад шість століть Мачу-Пікчу стоїть високо в Андах, ігноруючи закони сучасної інженерії та руйнівну силу природи. 
Музеї зазвичай асоціюються з тишею, історією та повагою до минулого…
Світ звик думати, що велика війна — це те, що відбувається десь далеко або лише в підручниках історії. Проте сьогодні на мапі Європи є точка, де напруга відчутна майже фізично. 
Ми звикли думати, що історія — це лише нескінченні битви та переділ кордонів, але справжні революції часто відбуваються в кабінетах писарів та майстернях іконописців.