Серед тих, хто знайшов тут свій останній спокій, — Михайло Семенко. Якщо ви чули про український футуризм, то це саме він. Харизматичний красень з люлькою в зубах, який не просто писав вірші, а ламав старі канони та створював нову українську культуру. Його життя нагадувало яскравий спалах, який раптово згасили у стінах НКВС у квітні 1937 року. Архівні документи СБУ, які зараз відкриті для дослідників, показують, наскільки абсурдним був цей процес.
Як зазначає Тетяна Шептицька, заступниця директора заповідника «Биківнянські могили», у розмові з дослідником історії Акімом Галімовим, допити поета нагадували погану театральну постановку. Слідчих цікавило те, що в нормальному світі ніколи не вважалося б криміналом.
«Перше запитання в протоколі: «Розкажіть, коли ви почали займатись літературною діяльністю». Виникає стійке враження, що сама робота в галузі української культури вже сприймалася як злочин чи підступ проти держави», — розповіла Тетяна Шептицька.
Система працювала за шаблоном: митців звинувачували у створенні вигаданих «антирадянських терористичних організацій». Семенку закидали планування замахів на верхівку партії. Це виглядало безглуздо, але наслідки були реальними.
На перших етапах слідства поет тримався. Коли слідчий вкотре запитав: «Ви визнаєте себе винним?», Семенко відповів лише два слова: «Ні, не визнаю». Він не зламався одразу, але машина репресій мала свої методи.
«Певний час Михайло не погоджувався ставити підписи під цією маячнею. Проте згодом кати знайшли свій «ключик». Чи був він психологічним, чи фізичним — ми точно не знаємо. Але, знаючи методи в'язниць НКВС, здогадатися неважко», — зазначає експертка.
Зрештою, підпис з’явився і Михайла Семенка розстріляли восени того ж року, а його тіло вивезли до Биківнянського лісу, де тисячі інших «ворогів народу» ставали безіменними цифрами у звітах.
Чому нам так важливо знати правду про Биківню і пам’ятати про ті події сьогодні? Відповідь – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: