Нещодавно дослідник історії Акім Галімов поспілкувався з Ольгою Зброшко, завідувачкою науково-освітнього відділу цього музею. Те, що вона розповіла про систему катувань НКВС у Львові, не вкладається в голові сучасної людини.
Система покарань у в’язниці була вибудувана так, щоб зламати не лише тіло, а й психіку. Найменша провина, як-от звичайна розмова з сусідом по камері, могла обернутися карцером. Це не просто тісна кімната, а бетонна пастка, де час перестає існувати.
«Ми бачимо цю цементну стіну і відчуваємо сирість. Літом тут не краще. Через замуроване вікно людина втрачає відчуття часу. Це такий психологічний метод тиску. Найперше, що відбувається — ти перестаєш розуміти, скільки діб тут перебуваєш, вечір зараз чи день», — пояснила Ольга Зброшко.
Повна дезорієнтація ставала початком кінця. Коли людина не знає, скільки триває її мука, опір зникає швидше. Проте для тих, хто тримався до останнього, у катів була заготовлена особлива «інновація» — так звана м’яка камера. Назва звучить оманливо лагідно, але насправді це був інструмент для професійного каліцтва.
Стіни цієї камери були оббиті спеціальними матами. Здавалося б, навіщо це в тюрмі? Відповідь жахає своєю цинічністю: кати хотіли вбивати повільно, не залишаючи синяків на шкірі.
«Основна мета цієї камери — відбити внутрішні органи без жодного сліду на тілі. Людину з величезною силою кидали на ці мати з коридору. Таким чином завдавали фізичного насилля, яке неможливо було зафіксувати при поверхневому огляді, але яке руйнувало організм зсередини», - розкрила страшну логіку цього приміщення Ольга Зброшко.
Це була технологія болю. Важко усвідомити, що такі речі відбувалися в самому центрі європейського міста. Проте найстрашніше те, що методи НКВС не залишилися в підручниках історії. Те, що ми бачимо сьогодні в російських катівнях на окупованих територіях та в тюрмах, де утримують наших захисників, — це пряме продовження цієї кривавої традиції.
Більше про найвідоміші тюрми НКВС на заході України, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: