Замість евакуації в’язнів їх просто почали нищити у камерах. Це була справжня бійня. Лише за один місяць руки НКВСівців заплямувала кров приблизно 35 тисяч людей.
До наших днів збереглися спогади Богдана Казанівського – колишнього ув’язненого, якому дивом вдалося вижити у кривавому червні 41-го у в’язниці на Лонського. Його опис того ранку, коли радянські кати втекли зі Львова, пробирає до кісток.
«При виході поза приміщення кухні і лазні на другому подвір'ї чорніла велика яма, присипана свіжою землею, з-під якої визирала рука. Наче хотіла відганяти рої мух, що сідали чорними плямами на засохлі під муром крові. З тюрми вийшло не більше шести сотень із майже 12 000. Решта заповнила своїми трупами всі підвали тюремних бльоків і незбагнену глибінь ями на подвір'ї», - згадував Казанівський.
Коли до міста зайшли німці, вони відкрили ворота в’язниць і тисячі людей кинулися шукати своїх рідних серед понівечених тіл. Дослідник історії Акім Галімов у розмові з історикинею Ольгою Зброшко наголошує на важливому нюансі – окупанти-нацисти робили це зовсім не з добрих намірів:
«Звичайно, вони діяли не з милосердя, а заради пропаганди. Мовляв, дивіться, від яких катів ми вас звільняємо. Але саме завдяки цьому сьогодні ми маємо фотографії тих звірств, які коїли радянські органи у 41-му», — пояснює Галімов.
Найстрашніше у цій історії те, що вона повторюється просто зараз. Дивлячись на кадри з Бучі чи Ірпеня у 2022-му, ми бачимо той самий почерк. Ті самі ями, ті самі зв’язані руки та постріли у потилицю. Про це відверто каже Ольга Зброшко, завідувачка науково-освітнього відділу музею «Тюрма на Лонського».
«Коли у лютому і квітні 2022 року почали показувати Бучу, це була та сама хроніка, тільки сучасна. Методи радянської окупаційної влади не змінюються ніколи — байдуже, чи це 1941 рік, чи 2022», — зазначає історикиня.
Більше про найвідоміші тюрми НКВС на заході України дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: