Кілька поколінь жили в одній державі з поляками, ділили спільну історію, і, здавалося б, мали спільне майбутнє. Але вже у січні 1648 року ситуація вибухнула: дрібний православний шляхтич і чигиринський сотник Богдан Хмельницький вирушив на Запоріжжя. Його метою було підняти десятки тисяч козаків та селян на боротьбу. Спочатку за справедливіші права, а вже за кілька років – за повну незалежність України від Варшави.
Що ж сталося? Як держава, яка була домом, перетворилася на тирана, проти якого повстали усі верстви українського суспільства?
Чернігівський історик Володимир Пилипенко не приховує: «ситуація була така, що... терпець рано чи пізно б увірвався. Складалася революційна ситуація».
Історик підкреслює, що незадоволення охопило абсолютно всі стани українського суспільства:
- Пригноблення православ'я: це був один із найболючіших чинників.
- Експлуатація селян: зростання панщини і посилення кріпацтва робило життя людей нестерпним.
- Обмеження шляхти: навіть українська шляхта, формально перебуваючи у привілейованому стані, була обмежена у політичних правах порівняно з польською.
- Тиск на міщан: магдебурзьке право у містах утискалося.
«Таким чином, усі стани українського суспільства на той час були незадоволені ситуацією. А якщо всі стани незадоволені, то потрібна тільки іскра», – підсумовує Пилипенко.
Іскра знайшлася в особі Богдана Хмельницького. Але що з цього приводу кажуть польські історики?
«Що стосується причин, то їх було справді багато. Питання захисту православної віри, питання легалізації православної ієрархії...», - підтвердив багатогранність проблеми польський професор Варшавського університету Петр Кроль.
Він нагадує про складний період після відновлення православної ієрархії у 1620 році. Влада Речі Посполитої довгий час вважала її нелегальною і прагнула ліквідувати, підтримуючи уніатську (греко-католицьку) церкву. Хоча у 1632 році православ’я було офіційно легалізоване, це не поклало край тиску.
«Можу припустити, що влада Речі Посполитої відчувала, що занадто прикрутила гайки», – додає Кроль, пояснюючи кроки до узаконення.
Проте, дослідник історії Акім Галімов наголошує на позиції українських істориків: легалізація 1632 року не означала припинення дискримінації:
«Держава все одно підтримувала католицьку та уніатську церкви, а православні залишалися у статусі меншої нелюбої сестри, на яку намагалися з усіх сторін тиснути», – пояснює він.
Це створило підґрунтя для перетворення захисту православ'я на один із головних прапорів повстання Хмельницького. Однак не можна ігнорувати і роль козацтва. Повстання Богдана Хмельницького – це не просто бунт, а зіткнення, в якому переплелися релігійний гніт, соціальна несправедливість, політичні обмеження і, зрештою, визріле прагнення до гідності.
Більше про боротьбу Хмельницького за свої права з точки зору українських та польських істориків дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:
Читай також: