Попри суворий клімат і дикі умови, наші предки не просто виживали — вони переносили туди свій побут, звички та вперте бажання вирощувати саме пшеницю.
«Коли українці прибували на місце, вони ігнорували місцеві традиції будівництва. Навколо було море лісу, з якого логічно було б зводити зруби, проте переселенці вперто ліпили рідні серцю хати-мазанки. Стіни з глини, солом'яні стріхи та долівки з утрамбованої землі — поселення виглядали так, ніби частину Полтавщини чи Чернігівщини перенесли за тисячі кілометрів», - розповів дослідник історії Акім Галімов.
Письменник Василь Глуздовський, який одним із перших досліджував ці громади, зазначав особливу відданість українців своїм традиціям:
«Українці переважно обробляють землю та викохують худобу. Вони більше за великоросів працюють на землі і менше віддаються промислам. Оселившись в країні, багаті на ліс, українці будують свої хати з глини, а дахи вкривають соломою. Підлогу роблять земляну і піч складають із серцю. Іноді, незважаючи на те, що річка близько, вони все ж копають колодязі, пояснюючи це тим, що вода з колодязя смачніша і влітку холодніша».
Найважчим випробуванням стала земля. Щоб засіяти поле, спочатку доводилося буквально вигризати місце у природи: вирубувати вікові дерева та корчувати пні, перетворюючи цілину на ріллю. Але навіть після такої титанічної праці результат міг бути фатальним.
Українці принципово сіяли пшеницю. Це був не раціональний вибір, а культурний код, адже овес чи гречка давали там значно кращі врожаї та потребували менше зусиль. Проте земля тайги готувала пастку. Дослідник історії Акім Галімов у своєму проєкті описує драматичні моменти з життя колоністів:
«Поле, в яке доводилося вкладати неймовірні зусилля, часто народжувало отруйний хліб. Точніше, його називали «п'яним». Зерна, уражені грибком фузеріозом, викликали важке отруєння, схоже на сп'яніння. І всю партію пшениці доводилося спалювати».
Це була справжня трагедія: витратити рік життя на підготовку ґрунту, догляд за посівами, а потім власноруч знищити весь врожай, щоб не померти від отрути.
Попри невдачі з «п'яним хлібом», українці змогли адаптувати місцевий ландшафт під свої потреби. Там, де раніше ніхто не бачив городини, з’явилися баштани. Кавуни, дині, гарбузи, баклажани та соняшники стали невід’ємною частиною пейзажу біля українських сіл у тайзі.
Окрім рослинництва, переселенці показали високий рівень догляду за худобою. Як зазначав Василь Глуздовський, українці дуже пильно та дбайливо ставилися до тварин, завдяки чому їхні господарства швидко ставали заможними та зразковими, значно випереджаючи сусідів за продуктивністю.
Але ким були перші переселенці і що їх змусило так далеко поїхати від дому? Про це – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: