Як зазначив у своєму проєкті дослідник історії Акім Галімов, храми масово зачиняли або руйнували, облаштовуючи у святих стінах зерносховища, клуби та крамниці. Священників тисячами відправляли до таборів або розстрілювали. Лише протягом 1937 року в Україні заарештували понад 4500 служителів культу. За період утвердження більшовицької влади було фізично знищено близько 30 тисяч священнослужителів. До 1939 року на всій території Совєтського Союзу залишилося лише чотири православні єпископи.
З таким багажем репресивного досвіду совєтська влада у 1939 році прийшла на західноукраїнські землі. Тут режим зіткнувся з новою для себе перешкодою — Українською греко-католицькою церквою. Це була потужна та розгалужена інституція. Лише на Галичині вона налічувала понад 3500 парафій та понад 3 мільйони вірян. Для місцевого населення церква слугувала не лише духовним осередком, але й центром збереження національної ідентичності.
«Це по всій Російській імперії. Уявіть собі просто, щоб ви розуміли порядок, так? Станом на 39-й рік в цілому Совєтському Союзі залишилося з цілої російської православної церкви, яка мала до 17-го року понад 100 єпископів, залишилося 4. Тобто фактично церква була вже на межі, так би мовити, вимирання», - розповів історик, директор Інституту історії церкви при Українському Католицькому Університеті Олег Турій.
Уже через місяць після окупації у Львові провели показові Народні збори, які мали створити ілюзію легітимності приєднання регіону до СРСР. Одразу після цього почалася конфіскація церковних земель — до кінця року нова влада відібрала понад 2 мільйони гектарів угідь. Репресії торкнулися і найвищого керівництва церкви. У вересні 1939 року енкаведисти розстріляли рідного брата митрополита Андрея Шептицького разом із його родиною. Сімейний маєток розграбували, а цінні архіви спалили.
Як очільник греко-католицької церкви готував свою паству та інституцію до неминучої боротьби у підпіллі, дивись у проєкті дослідник історії Акіма Галімова:
Читай також: