Мова про Кирилівську церкву — одну з найстаріших пам’яток міста, зведену в першій половині XII століття. Саме тут, на високих мурах, збереглися образи, що перевертають уявлення про давньоруське мистецтво.
Дослідник історії Акім Галімов поспілкувався із завідувачем музею «Кирилівська церква» Андрієм Петренком і відкрила завісу над фактом, який зазвичай залишається в колі вузьких спеціалістів. Виявляється, найстаріші зображення Різдва в Україні знаходяться не на виставкових стендах, а саме тут. Ці фрески були створені одночасно з побудовою храму, понад дев’ятсот років тому.
Що ж робить ці зображення такими особливими? Андрій Петренко детально описав структуру композиції, яка вражає своєю складністю. У центрі — саме Різдво Христове. Над сценою зображена веселка. Це не просто гарний елемент пейзажу, а глибокий символ союзу Бога та людини. Експерт пояснює цікавий фізико-духовний момент: якщо змішати всі кольори веселки, вийде білий колір. У церковній традиції це символ Божої благодаті.
З боків розгортається справжній сюжетний серіал. Праворуч ангели приносять пастухам радісну звістку. З іншого боку крокують волхви на конях. Вони поспішають знайти немовля. Посередині можна побачити сцену омовіння Христа. Частина цієї фрески оригінальна, а частина — доповнена пізнішим олійним живописом. Такі нашарування епох створюють особливу атмосферу живої історії.
Багато хто може запитати: невже в інших церквах немає подібного? Виявляється, річ у повноті сюжету. Вже у XII столітті існувало два типи зображення цього свята: скорочений та повний. У Кирилівській церкві зберігся саме розширений варіант. За словами Андрія Петренка, це взагалі найдавніші розгорнуті композиції, пов’язані з Різдвом, на території сучасної України.
Важливим є і питання авторства. Хто створив цей шедевр? Довгий час вважалося, що такі складні роботи могли виконати лише візантійські майстри. Проте дослідження свідчать про інше. Ці фрески — робота наших, місцевих художників. Звісно, вони працювали під впливом балканських та візантійських традицій, але рука майстра була «своя». Це підтверджує, що вже тоді Київ був потужним культурним центром із власною школою живопису.
Читай також: