Місто Суджа — наше: як радянська влада «відрізала» шматок козацької Сумщини? 

Справжня історія

Сумська область сьогодні — це форпост, кожна п’ядь землі якого буквально просякнута порохом і запеклим спротивом. 

Але чи задумувалися ви, чому лінія на мапі проходить саме тут, а не на десять-п'ятнадцять кілометрів далі на схід? Чи сучасний державний кордон у Сумській області відображає етнічний розподіл в історичній перспективі?

У 1655 році порожні, дикі землі Сумщини стали домом для українських козаків, які не просто прийшли сюди жити, а збудували потужний економічний та політичний центр. Проте нинішня межа між Україною та росією, яку ми бачимо на Google Maps, — це не «природний» поділ, а результат кабінетних ігор 1926 року. Саме тоді між радянською Україною та радянською росією проводили лінію, яка мала б враховувати, хто де живе. Але чи врахувала вона реальність?

Джерелом правди у цій заплутаній історії стало інтерв’ю історика та співавтора проєкту «Комік плюс історик» Євгена Мурзи досліднику історії Акіму Галімову

«Цей кордон формувався в 26-му році. Він майже відповідає етнічному, але не на нашу користь. Суджа, території на північ від Глушкова, Стародубщина — це все наше, якщо міряти етнічно, то потрібно заходити вглиб на 10-15 кілометрів», — пояснив Євген Мурза.

Сьогодні Суджа – це місто в Курській області, але історично воно є частиною Сумського слобідського полку і це не просто сухі факти з архівів. Логістика, культура та родинні зв’язки тягнули Суджу до Сум, а не до Курська. 

«Суджа історично дуже пов'язана з Сумами. Вона навіть ближче до Сум ніж до Курська на 40-50 км. Статистика початку XX століття сітко говорить: три чверті населення Суджі та околиць були українцями», - зазначив історик. 

Це був монолітний етнічний масив, який просто «відрізали» адміністративним рішенням. Те, що це українські землі говорять і стародавні знахідки. Більше про них – в проєкті дослідника історії Акіма Галімова:

Читай також:

Коли пандемія поставила культурне життя на паузу, більшість театрів просто архівували записи старих вистав. Але для тих, хто звик до експериментів, зачинені двері залів стали поштовхом до створення абсолютно нового формату. 
10052026
Ми звикли до класичного знімка 1968 року, де наша планета велично сходить над місячним горизонтом. 
Радянське керівництво майже три доби тримало країну в інформаційному вакуумі. Офіційні повідомлення мовчали, а міста й села обростали чутками. 
09052026
Уявіть звичайний робочий день на будівництві в китайському Чунціні: екскаватори, шум, бетон. І раптом з-під землі з’являється щось, що більше нагадує опору мосту, ніж живу істоту. 
Класичне уявлення про театр зазвичай обмежується оксамитовими кріслами, важкою завісою та тишею в залі. Проте сьогодні це мистецтво дедалі частіше виходить за межі архітектурних стандартів. 
Коли масштабна катастрофа розгортається під боком, перша реакція тоталітарної системи — закрити всі засувки інформації. Два дні після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС радянське керівництво вдавало, що нічого не відбулося.